Бабуся чоловіка залишила нам в селі будинок, ми його вже продали, бо дуже потрібно було купити нову машину і закінчувати будівництво будинку Та що витворяє ця бабуська! Куди б її подіти?

Ми її, до слова, про це не просили – бабуся сама хотіла жити з нами в місті в двокімнатній квартирі і сама запропонувала такий варіант. Говорила, що ще й з дитиною буде допомагати. Та де там!

У Ольги Степанівни є інші родичі, але вони не мають можливості за нею дивитися і бути поруч. Бабуся вже у віці, часто почувається на дуже добре і її доглядали сусіди. Ну а поті ми прийняли рішення її забрати – з її ж ініціативи.

Спочатку все було чудово. Ми з чоловіком працюємо, дитина в садочку. Ольга Степанівна і приготувати допомагала, і казки читала Улянці читала перед сном, і навіть кілька пар теплих шкарпеток зв’язала. А потім щось пішло на так.

Ольга Степанівна перетворилася на вічно незадоволену буркотливу пані. Почала дуже прикрі речі говорити про нас, мовляв, ми ледачі і “ви нічого не робите”.

На той момент ми вже збудували будинок, влізли в борги, щоб швидше закінчити будівництво і переїхали в новий будинок біля Києва.

Наша нова оселя – постійний об’єкт критики бабусі чоловіка. Завжди коментує, все ми не так робимо. Говорить, що душ у ванній не зручний, колонка і витяжка теж не такі.

Ми облаштували нову кухню і купили новий посуд, так Ольга Степанівна почала щодня говорити, що навіщо ми тратилися, коли її набори тарілок, кастрюль та стаканів є.

Я чудово розумію, що вони були дорогі на той час і хороші. Але зараз зовсім інші часи і такий посуд виглядає старомодно, “совково”. Дістала свої старі рушники, хоч є нові, і всюди їх розвісила.

Цілий день може сидіти в своїй кімнаті, але коли я чи чоловік вийдемо щось робити, обов’язково їй треба набрати воду, помити кухоль, щось викинути.

І вона цим нам заважає, бо ти хочеш із полиці щось взяти, але ні, вона миє щось, і ти стоїш і чекаєш. І це постійно, тому дуже діє на нерви, бо саме це треба робити їй прямо зараз.

Днями на обід приїхав чоловік разом з другом. Я була на кухні, розкладала покупки. Запитала у чоловіка, що вони будуть їсти, він сказав, що борщ і гречку з котлетами.

Коли я хотіла розігріти їм їжу, Ольга Степанівна увійшла на кухню і увімкнула плиту, я кажу: «Ви підігрієте? Добре, я тоді піду». А бабуся на це відразу відразу: «Ну роби ти!».

Я вже йшла, тому кажу: «Ну ви ж почали, тоді вже ви робіть». Так вона перед другом чоловіка розіграла цілу виставу, зробила мене винною. Почала голосити, що вона тут зайва для нас, а свого житла більше не має.

Мене це все дуже напружує. Особливо її слова, що ми такі-сякі, живемо не так, як звикла жити вона. Я не знаю, скільки ми так витримаємо, адже далі буде лише гірше. Що робити, не розумію.

Намагалася їй улюблені кросворди купувати, та й ті не допомогли. Дитина завжди їй тепер заважає. Коли Ольга Степанівна не добре почувається і я їй приношу їжу в кімнату, навіть не подякує ніколи, сприймає як належне.

Джерело