Сестра моя поїхала в Канаду десь майже рік тому. Влаштувалася вона там не дуже добре: досі живе в знайомих, робота важка, а знайти кращу не може, адже мову знає погано.

Моя Наталя така людина, що вже якщо за щось береться, то хоче довести до логічного кінця, руки вона ніколи не опускає, тому і зараз так – хоча ситуація не дуже, та вона налаштована позитивно, мовляв, молода, ще все попереду в мене, є час боротися за краще життя.

Та, якби там не було, а Наталі 42 роки, розлучена, але дітей в них з чоловіком не було, тому втрачати нічого їй. Вона дуже працьовита, тому ми усі вірили, що все вдасться в неї.

Дякуючи тому, що знайомі її впустили жити до себе, адже вони орендують трикімнатну квартиру, тому одну кімнату виділили Наталі моїй, вона за неї платить, і усім добре та дешевше виходить, ніж, якби орендували окремо.

Як тільки її колишня однокласниця дізналася, що сестра в Канаді живе, стала їй телефонувати, просити про допомогу, адже вона дуже хотіла поїхати туди з двома дітьми, так, як в Херсонській області їх дому вже немає.

Сестра, звісно, відразу погодилася їй допомогти, адже сама знає, як то важко в чужому краї, коли нікому тебе підтримати і пояснити багато речей. Сестра моя добра людина, тому з радістю взялася за цю справу.

Спочатку однокласниця її довго чекала, поки їй усі документи оформлять і згодом таки поїхала в Канаду у пошуку кращого життя для себе і своїх діток, хоча б тимчасово, щоб згодом, коли спокійніше буде, повернутися на Батьківщину.

І знаєте, так все добре і легко склалося у них там, знайомі Наталі погодилися впустити в свою квартиру, адже діток шкодували дуже, в школу їх влаштували, а мамі допомогли роботу знайти і з усім їй допомагали. Згодом вона купила недорогий автомобіль, щоб краще було на роботу добиратися, вже друзів має там чимало, мову краще знає, зараз шукає окрему квартиру.

І знаєте, що найбільше мене здивувало? Вона дуже вдячна Наталці моїй, частенько навідується в гості до неї з дітьми, разом ходять гуляти, відпочивати, проводять разом час, щоб і сестра моя не сумувала одна на чужині. Наталя дуже задоволена, що теж тепер не сама, а має поруч людину, на яку можна покластися і яка допоможе в хвилину скрутну.

А ось три місяці назад наша тітка до Наталі поїхала, давно просила її про це, адже то була її мрія. Доньки тітки Олесі дорослі, мають свої сім’ї, самостійні, чоловіка не стало, тому вона вирішила сама шукати своє щастя за кордоном в омріяній країні.

Наталя, звісно не могла відмовити, коли тітка попросила їй допомогти влаштуватися там, адже Наталя багатьом українцям допомагала, коли волонтерила в різних організаціях. То чому б рідній людині не допомогти?

Вона одна, тому Наталя, на якийсь час, взяла її до себе в кімнату, звісно планували згодом і тітці Олесі свій окремий куточок знайти. І тут почалося.

Тітка усім не задоволена, каже, що їй важко вже бігати оформляти документи якісь, мову вчити, та й робота на складі не для неї, там холодно вже тепер, платять не багато, а якщо вона ще й за житло згодом буде платити, то їй геть нічого не залишиться.

І без кінця родичам в Україну телефонує, скаржиться, як їй погано, не може ніяк добре влаштуватися і незадоволена, що моя Наталка вже хоче їй окрему кімнату шукати.

Але ж Наталя теж не збиралася її вічно давати дах над головою, вона теж хоче жити сама, адже й так в квартирі ще одна сім’я є і вони не дуже задоволені гості, яка затрималася, ще й ні прибирати після себе не хоче, і продукти не купує в дім, а все готове їсть, ніби й так має бути.

Тітка Олеся вважає, що їй родичка має допомогти поки вона не влаштується, але й влаштовуватися вона поки й не дуже збирається, планує в моєї сестри жити до весни, вже й попередила її про це.

Наталя тепер не знає, що й робити, вже не рада, що зголосилася допомогти родичці, адже сім’я, яка з нею живе незадоволена і скоро сама може її на вихід попросити. І що їй робити тоді? Тітка постійно говорить, якщо щось не так, то вона додому повернеться. А сестрі моїй тоді що робити? Вона поки планує влаштовувати своє життя там.

Тітка вже й родичів тут налаштувала, що Наталя їй мало допомагає і хоче її попросити з житла. Сестра дзвонить мені, плаче, поради питає. Я кажу їй прямо – кажи, нехай в церкву йде, чи до волонтерів, шукає собі свій кут. Сестра каже, що не знає, як це зробити, бо шкода, ніби, тітку, ще й родичі будуть засуджувати її.

Я прошу, щоб ні на кого не дивилася, а робила, як краще їй і байдуже, що скажуть люди, якщо тітка людина недобра така. Невже я не права?

Чому так буває, що краще чужій людині допомогти, від неї і подяку і шану побачиш, а як з родиною зайдеш, то проблем потім не оберешся?

Джерело