Якось одного вечора Тамарі подзвонила її кума, запросила прийти до неї в гості, давно не бачилися вони. А потім ще разом з подругами в кіно сходити після вечері.

– Ні, кумонько моя ріднесенька, дякую щиро тобі, звісно, за турботу і за запрошення, але я з вами в кіно не піду цього разу, не можу просто і все, не проси мене навіть, – сумно відповіла Тамара своїй кумі, – не пустить мене мій Остап, потім таке почнеться мені знову, краще вже й навіть розмову мені з ним про це не починати, чесно, не хочеться зовсім.

Все б нічого, звісно, якби це говорила молода дівчина, але Тамарі вже 40 років. І не дозволяє їй піти кудись не сама сувора мама на світі, а власний законний чоловік Остап, з яким жінка перебуває у шлюбі вже 20 років і вони вже звикли до всього за цей час.

– Ні до мами в село, чомусь, не маю я права поїхати, – сумно розповідає Тамара, а в очах виблискують рідкі сльози, – ні на посиденьки з подругами чи друзями залишитися.

Думала, що як діти виростуть наші, стане трохи простіше і легше мені хоч трохи з цим, поживемо для себе, побачимо те, що в юності не встигли, адже не могли собі дозволити тоді, бо я постійно вдома з дітьми сиділа, мала роботи повно. А ні, у мене є і енергія, і інтерес зараз до життя, а нічого не можу. Зараз у свої 40 років, як не дивно, та я кроку не можу ступити, без того, щоб не випрошувати щось у свого власного чоловіка, про кожну дрібницю маю звітувати йому. Але ж я давно цілком доросла та самостійна людина.

Тамара та Остап одружилися ледь жінці виповнилося 20 років. Остап старший за неї на цілих 6 років. А вже через рік після весілля на світ з’явилися їх чудові двійнята: син і донечка.

Скільки багато клопоту було в молодої сім’ї, скільки сил, ночей недоспаних, годі передати. Весь свій час Тамара віддавала своїм діткам. Тепер діти вже виросли, вони студенти, самостійні у побуті. Здавалося б живи та радій сімейному життя, і час молодості можна надолужити.

– З ними в дитинстві мені було так важко самій, – згадує вже тепер Тамара, – одні збори на прогулянку чого коштували. А я одна, а їх двоє. Остап мій працював, моя мама далеко від нас живе, а моя свекруха чомусь вперто вважала, що онуків досить бачити лише на великі свята. Я не в образі на неї за це, адже розумію, наші діти – наші і турботи, за нас ніхто нічого робити не має, адже наші батьки нас теж самі ростили та виховували і якось з усім справлялися, а зараз допомагають чим можуть.

Спочатку Тамара була наче замкнена вдома, всі її розваги в перші роки сімейного життя: прогулянки на дитячому майданчику або в парку, поліклініки, дитячий садочок і, нарешті, школа.

Мама відвідувала дочку сама, приїжджала та якось намагалася навести лад в будинку, наготувати на дні вперед, привозила консервації, з подругами та родичами було зустрічатися жінці вже зовсім ніколи.

– Ну чому б Остапові тобі не допомагати хоча б у вихідні? – запитувала мама по телефону, молоді, а сидите, як два пенсіонери вдома постійно, ти взагалі в житті нічого не бачила майже. Зібрали дітей та в кіно сходіть, прогуляйтеся десь разом!

– Я і так за весь тиждень важкої роботи з ніг валюся, – відмовлявся постійно Остап, – дай хоча б вихідні провести мені спокійно, – а це означає забери дітей подалі на два дні.

– Так, звісно, – погоджується Тамара, – Остапові довелося нелегко, він на двох роботах працював, адже у нас ще й кредит був. Але кредит давно виплачений, діти вже наші давно виросли. Мені зараз вже набагато легше, ніж було раніше і зрозуміло чому. А він не хоче нікуди й ніколи. Хоча ні, неправда, він дозволяв собі походи на рибалку або на футбол з друзями.

– Ти розумієш, що я маю право на те, щоб провести свій власний вільний час, як мені хочеться, – відповідав тоді ще молодий чоловік на часті докори Тамари, що з нею та дітьми його нікуди не витягнути, а з друзями – охоче. Складалося таке враження, що чоловік зовсім про дружину не думав, як там вона одна справляється з дітьми цілодобово без вихідних. Після роботи Остап сам лише хотів відпочити.

– Все це твої лише одні вигадки і примхи якісь, – говорить Тамарі свекруха, – вітер в голові якийсь. Соромся, ти ж не дівчинка-студентка, ти доросла жінка і сім’я на першому місці має бути. Радій, мій син – відмінний сім’янин. Весь час біля тебе та дітей проводить. А тобі все б піти кудись з дому.

Ось і як розсудити? Життя проходить повз в компанії чоловіка, від якого слова за цілий день не почуєш? Який і сам сидить вдома, і дружину нікуди не пускає.

Тамара не хоче руйнувати свою сім’ю, шкода дітей, але життя її сіре, навіть слова доброго від чоловіка за цілий день не почує, хоч й він сидить вдома, поряд, у сусідній кімнаті, але вони геть живуть, як чужі люди. І жодної доброї ради її ніхто не може дати, а життя так швидко збігає.

Остап наче й дбає про сім’ю. Але й не дбає про дружину водночас. Чи Тамара не права?

От хто тут правий?

Джерело