Офіційно розлучилася 28 лютого. У шлюбі я прожила 24 роки, є двоє повнолітніх дітей. Два роки тому чоловік ще будучи в шлюбі почав стосунки з іншою дівчиною. У підсумку рік тому все розкрилося, і чоловік пішов від мене, а вже через 5 місяців опісля, попросив розлучення.

Треба сказати, що перед його зрадою ми переживали серйозну кризу в наших сімейних стосунках. Було багато претензій один до одного, образ один на одного, які ми з різних причин не озвучували, не обговорювали.

Усі накопичені негативні емоції ми вихлюпували у формі пасивної агресії, не було ресурсу на взаємну підтримку, були проблеми в інтимному житті.

За моїми відчуттями, останні роки 2-3 до розриву ми жили в нелюбові, водночас ми обидва завжди були дуже орієнтовані на сім’ю, у нас дуже велике спільне коло спілкування, дуже міцні зв’язки з родичами одне одного.

Чоловік усе життя дуже добре заробляв, відповідно, у власності було багато рухомого і нерухомого майна. Думаю, що якби не з’явилася ця дівчина в чоловіка, ми б так і не розійшлися, бо навіть у думках було страшно уявити, як розділити все це матеріальне й нематеріальне багатство, а також наше спільне життя надвоє.

Проте нове кохання послужило каталізатором. Сам процес розлучення дався мені неймовірно важко. Стільки було вкладено любові, турботи, зусиль у цей шлюб, стільки було прожито прекрасних щасливих років, що дуже боляче було це втрачати.

Мій чоловік – хороша людина, турботливий батько. І загалом довгий час був чудовим сім’янином і хорошим другом для мене. За час шлюбу я практично не працювала, так підробляла періодами, щоб зовсім не деградувати, але фінансової необхідності для мене в цьому не було.

Треба сказати, що в мене 2 вищі освіти, але за роки шлюбу я розслабилася, звикла займатися домом, дітьми, вела досить світський спосіб життя.

Після розлучення в мене залишилися квартира, автівка, невелика сума на банківському рахунку, а також чоловік продовжує мені фінансово допомагати, покриваючи комунальні та ремонтні витрати, витрати на обслуговування машини, мої медичні витрати. Також він повністю покриває витрати на дітей та їхнє навчання, просто періодично переказує невеликі суми мені на життя і навіть оплачує нам відпочинок.

Звісно, як порівняти з тим, як я жила, мій рівень життя сильно впав, але при цьому колишній чоловік покриває всі основні мої потреби.

Я йому дуже вдячна, що він мене продовжує підтримувати, тому що в 50 років дуже складно почати будувати кар’єру, плюс я звикла не працювати, і мені дуже не хочеться виходити із зони комфорту. Але тут і криється проблема. А саме, у нас із ним не відбувається сепарація, яка має відбутися під час розлучення чоловіка і жінки.

Він продовжує залишатися в моєму житті. Він часто телефонує, щоб обговорити якісь побутові справи, наших дітей, мої фінанси. Він постійно на зв’язку з дітьми і дуже часто приїжджає до нас побачитися. Він періодично пропонує сходити разом повечеряти або на концерт чи в театр.

Він вважає, що як мінімум раз на рік ми повинні разом їздити відпочивати. Ми часто збираємося з його батьками і його братами та їхніми сім’ями разом (я хрещена мати двох дітей його братів – моїх племінників), він хоче відзначати з нами Новий рік і свої іменини.

Ми начебто розлучилися, але при цьому я в його сім’ї ніби так і залишаюся його дружиною. Усе це підноситься під соусом «ти ж мати моїх дітей, ти назавжди мені рідна людина, ми завжди будемо пов’язані». І начебто я з цим згодна, тільки проблема в тому, що ось така його участь у моєму житті має не тільки плюси, а й величезний мінус – я не можу рухатися далі.

Я не можу позбутися надії, що рано чи пізно ми знову будемо разом, що це якась жахлива помилка, що він пішов, що йому з його новою дівчиною не так вже й добре разом, раз він постійно повертається в моє життя. При цьому інша, розумна частина мене каже мені, що нічого повернути неможливо, що я могла б пробачити разову зраду, але точно не готова прийняти його після багаторічних стосунків з іншою людиною, що він точно не захотів би розлучатися, якби ще бачив у нас якесь майбутнє.

Усі кажуть, що сепрація можлива тільки, якщо ми перестанемо спілкуватися. Але я боюся, що якщо я перестану йому відповідати, виходити з ним на зв’язок, то його фінансова підтримка теж зійде нанівець, а це мене страшенно лякає, тому що я не впевнена, що зможу себе фінансово забезпечити. Я ніби продовжую з ним спілкуватися як подяку за його гроші, а він мені платить, щоб я не перервала з ним зв’язок.

Незважаючи на розлучення, у своєму серці я досі з ним не розвелася. І через це я не хочу ні з ким знайомитися, ні на кого не дивлюся, не шукаю нових стосунків. Але ж я ще досить молода, я в хорошій формі. І вже якщо не нові стосунки, то хоча б близькість із новим партнером цілком ще можливі.

Коротше, я заплуталася. Допоможіть порадою, як я маю зараз правильно поводитися, щоб було краще мені, щоб я змогла почати життя з чистого аркуша. А то я ніби як і вільна, а ніби як і ні….

КІНЕЦЬ.