– На себе подивись! Он яка стала вимоглива. Хто тебе взагалі таку заміж покличе? Та на тебе ніхто й уваги не зверне, – вилив мені на голову відро бруду сусід
Коли я повернулася додому, то почула гучний звук у сусідів, немов хтось шкрябав нігтями по склу, але набагато гучніше. Спочатку я подумала, що це щось випадкове, але цей шум тривав довго і моє терпіння скінчилося. Звук лунав від сусіда зверху, проте я була не впевнена.
— Ну скільки це може продовжуватися? — сказала я собі, дивлячись у вікно. Спочатку подумала, що хтось затіяв ремонт так пізно ввечері, але перебираючи усі можливі будівельні інструменти у своїй голові, нічого на думку не спадало.
Я ходила поверхами, шукаючи, що відбувається, проте все було марно. Хтось стукотів по батареях, щоб вгомонити того, хто шумить, а інші просто ігнорували.
Наступного ранку я вирішила поговорити про шум із сусідом Олексієм. Він жив наді мною. Я зачекала його у під’їзді й запитала:
— Олексію, що у тебе трапилося? Я чую гучні звуки зверху, ніби хтось щось пересуває або кидає, або шкребе нігтями по склу. Можливо, ти почав робити ремонт? Тільки чому так пізно? Я приходжу додому й хочу відпочити.
— Ні, я не шуміла. Я точно чула, що цей звук йде з твоєї квартири, — вперто сказала я, ледве зберігаючи спокій.
Олексій зітхнув:
— Чесно кажу, це не я. Можливо, це сусіди з верхнього поверху або просто будинок старий, тому й чути все так голосно.
Мені здалося, що він просто хоче уникнути проблеми і щоб я від нього відстала. Це мене розлютило ще більше і я не витримала:
— Я вночі хочу спати. Останній раз попереджаю, якщо буде знов цей шум, я змушена буду викликати поліцію.
Розмова завершилася, але нічого не змінилося. Щоразу, коли я чула ці стуки, вони мене все більше дратували. Зрештою, я вирішила звернутися до нашої пані Ірини, сусідки, яка знала все про всіх у нашому будинку.
— Тьотю Іро, у мене до вас питання. Ви теж чуєте цей гуркіт уночі? — запитала я.
Вона задумалася й відповіла:
— Так, я чула, але думала, що це від тебе.
Я була здивована тим, що вона теж думала, що шум іде від мене.
Наступного дня я знову зустріла Олексія біля під’їзду.
— Я дійсно хочу розв’язати це питання. Може, все-таки зателефонуємо до ЖЕКу? — запропонувала я.
— Тобі потрібно, ти й вирішуй, – грубо відповів сусід.
— Ти чого так до мене ставишся? – не витримала я.
— На себе подивись! Он яка стала вимоглива. Хто тебе взагалі таку заміж покличе? Та на тебе ніхто й уваги не зверне, – не вгамовувався чоловік.
— Он, на себе подивись, – сказала я образливо та пішла собі додому.
Коли майстри приїхали, з’ясувалося, що шум походив від старих труб у моїй квартирі, які гуділи через перепад тиску. Тільки чому я не почула, що то моя квартира, для мене й досі була загадка. Тільки чомусь я відчула себе винною у тому, що звинувачувала сусіда. Я б хотіла перед ним вибачитися, але не знала, як, адже він мені стільки образливих слів наговорив.
Минув майже місяць, але я не могла забути про сусіда. Його слова глибоко засіли у моєму серці. Може й дійсно, таких як я не беруть заміж, думала я не раз. Мені так ніяково було. Сусіда я давно не бачила, проте не переставала думати про те, що він мені сказав.
Одного дня, коли я виходила з квартири на роботу, я побачила коло своїх дверей букет квітів. Записки не було, тому я вирішила, що помилились адресою. Забрала той букет додому та пішла в офіс. В той день було дуже багато роботи і я була зосереджена на ній. Тільки ввечері, коли повернулася додому та побачила у вазі квіти, я про них згадала. Таємний залицяльник ніяк себе не проявив, тому я милувалася букетом та займалася своїми справами.
Через тиждень я побачила Олексія на сходах. Він сказав:
— Добре, що ти прийняла мої вибачення. Ми з тобою сусіди і нам немає чого сваритися.
Його слова мене оголомшили. “Невже, цей чоловік здатний на таке?” – промайнула думка. Я не встигла нічого сказати, як він пішов. “Олексій не такий вже й безнадійний” – подумала я та пішла додому.