У нас зі свекрухою дуже дивні стосунки, але коробить це тільки мене. Хоча останнім часом я чоловікові вже достатньо накапала на маківку, щоб і він почав переглядати свої стосунки з матір’ю.

Мене з самого початку дратувало, що ми свекрусі завжди повинні, а вона, вся така фіфа, нікому нічого не винна і нічим не зобов’язана, хоча допомогою радо користувалася.

Щиро кажучи, це була не допомога, а експлуатація в чистому вигляді. Першого року сімейного життя я чоловіка майже не бачила, бо після роботи він їхав до мами, у якої завжди були для нього справи.

Взимку свекруха навіть у магазин не ходила сама, бо на вулиці холодно та слизько. Якби їй було років вісімдесят і вона постійно сиділа вдома, я ще це зрозуміла б.

Але свекруха працює, причому не з дому, тому я не розуміла, чому після роботи вона не може зайти дорогою до магазину. Там навіть гак робити не довелося б: все по дорозі.

З чоловіком я стала лаятися, бо зовсім не розуміла, навіщо він одружився: він або працює, або проводить час у допомозі своїй матусі, яка сама зад собі підтирає, а все інше звалила на сина.

Відвоювала я собі право бачити чоловіка, хоч це було складно. Свекруха пустила у хід усі маніпуляції, до яких змогла дістати. Але ми вистояли, візити до неї скоротилися до одного разу на тиждень.

Намагалася свекруха і мене припахати, до речі. Їй здалося, що я чудово стежитиму за помивкою її посуду і підлог. Але мене такі перспективи чомусь не надихнули.

А ще свекруха принципово не дарує подарунків навіть своєму синові та онукові, про себе я вже мовчу. При цьому їй, зрозуміло, подарунки мають бути на всі свята, включаючи Великдень, день матері та день бабусі.

Загалом про свою свекруху я нічого хорошого сказати не можу. У свій час навіть дивувалася, як вона нормального сина виростила, але чоловік пояснив, що його вихованням переважно займався батько, який помер за рік до нашого з чоловіком знайомства.

Зараз у нас новий виток відносин із свекрухою. Тепер вона продає нам урожай зі своєї дачі. Вона її купила пару років тому, мій чоловік там робив ремонт, але, природно, жодної подяки з її боку не дочекався.

Коли свекруха тільки-но почала займатися посадками, вона привезла нам літрову банку полуниці. Я подумала, що в лісі щось здохло, коли свекруха вирішила чимось онука порадувати.

– Двісті гривень і банку поверніть, – спустила вона мене з неба на землю.

Я на автоматі віддала їй гроші, банку і задоволена свекруха пішла, а я ще півгодини наводила думки до ладу. До такого я б не здогадалася, хоча свекруху начебто знаю непогано.

З того часу і повелося, що свекруха продає нам свої овочі, ягоди та фрукти. Я спеціально замкнула всю цю схему на чоловікові, щоби до нього дійшла вся неправильність ситуації.

Він на тій дачі горбатиться, як на своїй, а потім ще й купує у своєї матері помідори з тієї теплиці, яку він же й ставив. Чоловік став прозрівати. Але на цьому історія ще не закінчується. Свекруха пішла на новий виток нахабства. Я із овочів роблю консервацію. Є рецепт салату, який мені ще бабуся давала.

Там огірки, помідори, цибуля, болгарський перець та зелень. Їх закочуєш у банку влітку, взимку відкриваєш, а вони на смак як свіжий салат, який пару годин тому порізали і він уже сік пустив. Чудова річ.

– Ти мені передай пару банок свого салату. Вітя завтра до мене поїде, з ним і передай, – зателефонувала мені свекруха та озвучила наказ.

Не попросила, а саме наказала, добре хоч привіталася для пристойності. Я сказала, що передам, але з неї тисяча та банки назад.

– Яка тисяча? Чого це я маю платити? – почала обурюватися свекруха. А ось так, хотіла ринкових відносин – їжте, мамо, повною ложкою.

Свекруха накричала, кинула трубку, зателефонувала чоловікові, набідувала на мене, але ефекту не досягла. Чоловік спробував мене присоромити, але я швидко нагадала, що ми ті ж самі помідори з огірками у його мами за гроші купуємо, тому все чесно.

Взагалі треба свою дачу вже купувати та звести спілкування з цією жінкою до привітань на свята, хоча і без них можна обійтися.

КІНЕЦЬ.