– Цього не може бути, моя донька не могла так зі мною вчинити, – плакала Параска, гірко заливаючись слізьми. Літня жінка не могла повірити, що її рідна донька, якій вона хотіла допомогти, так підло з нею вчинила.

Параска мала двох дітей: старшого сина, нерідного, Андрія, який прийшов до них жити разом з своїм батьком, і рідну доньку, Іванку.

Так склалося, що Параска довго заміж вийти не могла. Можливо тому, що народилася кульгавою, а можливо з якої іншої причини, але її в селі так ніхто і не посватав.

А потім в одного чоловіка дружини не стало, і він сам з маленьким синочком залишився. Хтось йому тоді підказав, що Параска стала б для його дитини хорошою матірю, а для нього – чудовою дружиною, бо ж людина вона хороша, а з лиця воду не пити.

Іван був добрим господарем, і чоловіком статним, тож Параска погодилася і забрала Івана з Андрійком до себе. Хлопчика вона любила як рідного сина, а невдовзі у них з Іваном ще й спільна донечка народилася.

Андрій ріс чемною дитиною, добре вчився в школі і не створював батькам ніяких проблем, на відміну від Іванки, у якої з самого дитинства був характер не з медом.

Але Андрій відразу після школи поїхав у світи, спочатку вчився в інституті, а потім за кордон виїхав, і вже давався знати лише час від часу.

Іванка вчитися не хотіла, навіть в коледж не захотіла поступати. Вона вважала, що для дівчини головне – вдало вийти заміж.

Перший раз вона вискочила заміж в 18 років, але прожила з чоловіком всього 2 роки, і розлучилася. Потім вона довго була в активному пошуку, і нарешті, знайшла собі якогось пана з міста і поїхала до нього.

А Параска весь цей час жила сама, бо чоловік у засвіти пішов, коли Андрійко школу закінчував.

Літня жінка не сумувала, вона ходила в ліс збирати гриби і ягоди, мала невелику господарку, а найбільше вона любила свій город. Що там лише у неї не росло, та Параска просто кохалася в цій справі – зранку до вечора вона поралася на тому городі.

Іванка до мами приїжджала дуже рідко. А якось заявилася без попередження, і стала грошей просити. Каже, що їй вже рід 40, а діточок нема, то вона хоче мамою бути, лікарі пообіцяли, що допоможуть, але на це величезні гроші потрібні.

Параска і рада би була допомогти, та от звідки в неї гроші? Витягла свої останні дві тисячі із сховку, на що донька лише істерично розсміялася, бо вона вела мову про значно більшу суму.

Поїхала Іванка в той день без нічого. Але через тиждень знову завітала.

– Мамо, ми будемо жити біля тебе, ти не проти? Свою квартиру ми продамо, самі до тебе переїдемо, поки що поживемо у твоїй хаті, а потім свою збудуємо у тебе на городі, – радісно ділилася донька своїми планами.

Старенька дуже зраділа, що тепер житиме не одна. Але донька відразу забажала, щоб мама землю уже на неї переписувала, бо чоловік на чужому будуватися не захоче.

Параска на все погодилася, і дуже швидко пошкодувала про це. Іванка з чоловіком до неї так і не переїхали, сказали, що поки-що житимуть в орендованій квартирі.

А якось Параска з самого ранку прокинулася, пішла курей відкривати, і тут бачить – до її подвір’я якась машина з людьми під’їхала, і всі стали дивитися на її город.

Виявляється, донька землю чужим людям продала, не порадившись з мамою. І тепер ці люди вирішили тут будувати невеликий котедж для відпочинку туристів.

Параску серце прихопило, коли на її город почали звозити пісок, камінь, цеглу і інші будматеріали.

Через надмірне переживання вона в лікарню потрапила, Іванка навіть не провідала маму жодного разу, бо була зайнята своїми справами.

На щастя, саме в цей час в село повернувся Андрій, і сусіди йому розповіли, що сталося з мамою.

Через кілька днів Андрій прийшов в палату до мами. Параска зі сльозами на очах стала йому розповідати, як її Іванка обдурила, і тепер там, де були її улюблені грядочки, валяється каміння.

– Мамо, вам просто наснився поганий сон, – став заспокоювати Андрій стареньку. – Ось завтра поїдемо додому, і ви на власні очі переконаєтеся, що нема там ніякої цегли і ніякого каміння.

Параска аж руками сплеснула, коли побачила свій город таким яким він був. Її знову чуть серце не прихопило, але тепер уже від радості.

– Синку, а може і справді наснилося? – обійняла вона змужнілого Андрія.

– Ну я ж казав, – посміхнувся той.

За кілька днів Андрію вдалося за великі гроші перекупити землю і знову повернути її матері, адже город – це те, що досі тримає Параску на плаву. Але про свої дії він мамі нічого не розповів. А навіщо, якщо все це був лише поганий сон?

Джерело