Я працювала консультантом у салоні з продажу м’яких меблів одного з провідних виробників на меблевому ринку.

Виглядала я завжди дуже непогано. Волосся, кольору стиглої пшениці, сірі очі, та маленькі, але пухкі губи, робили мене досить привабливою дівчиною.

Багато представників сильної статі не залишалися байдужими після зустрічі зі мною. Але у свої двадцять чотири роки я так і не зустріла чоловіка, якому могла б присвятити все своє життя.

Чимало людей відвідувало магазин. Хтось приходив за конкретною покупкою, дехто звертався з проханням допомогти зробити вибір, а хто і з цікавості.

Раїса Миколаївна належала до двох останніх категорій. Спочатку, вона заходила, щоб просто прогулятися салоном, поставити деякі питання, щодо потенційної покупки.

Я завжди легко знаходила контакт із людьми, була привітна та ввічлива з усіма. Минали дні, і Раїса Миколаївна почала приходити до мене не за покупками, а щоб розповісти про своє життя, поділитися тією чи іншою проблемою.

Син давно виріс і став самодостатньою людиною, чоловік на роботі, а жінці не вистачало спілкування.

– Подобаєшся ти мені Полечка, ось би ти була моєю невісткою, я тебе любила б, як дочку! -Говорила Раїса Миколаївна.

Син цієї жінки, Кирило, працював у адвокатській конторі, у Києві. За її словами, хлопець був дуже гарний, розумний, та непогано заробляв.

Ось тільки, до рідного міста, він приїжджав рідко, але Раїса Миколаївна все ж таки обіцяла познайомити нас, як тільки випаде така можливість.

І ось одного разу я зустріла Раїсу Миколаївну біля дверей магазину з високим, худорлявим красенем.

– Полечко, допоможи нам із сином визначитися з вибором, хочемо оновити дещо з меблів, – сказала жінка.

Я досить довго вела діалог із Кирилом. Хлопець виявився веселим, товариським, делікатним. Коротко кажучи, – мрія будь-якої дівчини!

Наприкінці робочого дня я вийшла з магазину і попрямувала додому. І тільки но зробила кілька кроків, як, раптом, переді мною з’явився Кирило з приголомшливим букетом квітів.

– Поліна, ви стільки часу витратили сьогодні на те, щоб допомогти мені з покупкою, що я просто не можу його не компенсувати, — приємним, мелодійним голосом промовив Кирило.

Ми гуляли парком, каталися на колесі огляду, їли морозиво в кафе. З’ясувалося, що Кирило не реагував на прохання матері познайомитись зі мною.

– Мама, звичайно, для мене дуже близька людина і я ціную і поважаю її думку, але дівчину собі я мушу обрати сам, – сказав він. А потім додав, що тільки-но побачив мене, пожалкував, що не дослухався матері.

У якийсь момент він дуже обережно, ледве торкаючись моєї щоки, прибрав пасмо неслухняного волосся з мого обличчя. І на моїй душі раптом стало якось легко і спокійно. Здавалося, що все навколо набуло сенсу.

Наступного дня ми зустрілися знову. Кирило подобався мені, але я поводилася з ним дуже обережно, адже знала його зовсім небагато.

До того ж за кілька тижнів, закінчувалася відпустка Кирила. Мені добре з ним, але чи маємо ми шанс на серйозні та тривалі стосунки, іншого я просто не прийму.

На вихідних Кирило зателефонував і звернувся із проханням допомогти обрати Раїсі Миколаївні подарунок.

– До речі, Поля, мама просить прийти до нас на свято з нагоди її Дня народження, – сказав Кирило, коли ми обирали подарунок.

– Але ж я зовсім не готова.

– Боюся, відмови мама просто не переживе. За подарунок можеш не турбуватися, ми зараз його виберемо і подаруємо ввечері разом, – наполягав Кирило.

– Що ж, тоді мені нічого не залишається, як погодитись, – здалася я.

Кирило заїхав о восьмій вечора, як домовлялися. Я одягла звабливу сукню, трохи нижче за коліно, кольору ігристого.

Волосся залишила розпущеним. Зі слів Кирила я зрозуміла, що мої старання не залишилися непоміченими.

Запрошених виявилося небагато, але всі уважно розглядали мене. Я виявилася головною гостею, всі дуже приязно ставилися до мене, і без уваги я не залишалася ні на секунду.

Минуло два тижні, і Кирилу настав час повертатися до столиці. “Ну, ось моя казка і добігла кінця” – крутилося у мене в голові.

У день перед від’їздом Кирило запросив мене до ресторану. Коли замовили, я помітила чашу зелено-блакитного кольору. Кирило жестом попросив відкрити кришку, і я побачила маленьку червону коробочку.

– Поліна, я розумію, що ми з тобою знайомі близько місяця, але я не бачу сенсу продовжувати впізнавати один одного. Я вже давно зрозумів, що ти, та дівчина, про яку я й мріяти не міг, — випалив Кирило.

Приготування до весілля Раїса Миколаївна взяла у свої руки, а я й не заперечувала, оскільки відносини у нас склалися дуже теплі.

Мої батьки теж дуже за нас раділи, бо Кирило їм відразу припав до душі. Мама теж забажала взяти участь у підготовці до весілля.

Весілля було чудовим, воно мені запам’ятається на все життя! Цього ж року я звільнилася з роботи, та поїхала за чоловіком у Київ.

Кирило часто дякує своїй матері за таке втручання в його особисте життя і весь час згадує стару, як світ істину: “- Батьки поганого не порадять! ”

Ви погоджуєтеся з ним? Чи у вас є інша думка?

КІНЕЦЬ.