Син інститут закінчив, на роботу влаштувався. Поговорили з колишнім чоловіком, вирішили допомогти Віті із покупкою житла. Зібралися втрьох, ціни на однокімнатні квартири подивилися – мільйон двісті тисяч гривень.

Батько Віті пообіцяв дати чотириста тисяч, я триста накопичила, готова була їх віддати. Решта – іпотека. Восьмимісячний стаж роботи, та зарплата, дозволяли Віті її взяти.

Грошей із собою у колишнього не було, домовилися, що він наступного дня до банку сходить, зніме, а Вітя до нього з’їздить по гроші після роботи.

Я теж рахунок спустошила, ще коли ми із сином із зустрічі їхали. Додому вже з обіцяною сумою повернулася.

Наступного дня, у п’ятницю, Вітя з роботи не повернувся. Пізно ввечері зателефонував, сказав, що у друга переночує. Запитала про батька та гроші. Сказав, що був, забрав, усе гаразд.

Три дні Віті вдома не було. Переживала. Добре, хоч зідзвонювався.

Повернувся Вітя додому на мотоциклі, майже триста тисяч за нього віддав. Вдома не був — покупку з друзями відзначав на гроші, що залишилися. Все прогуляв!

Ще гордо так заявив, мовляв, бетонну коробку він купить рано чи пізно, а жити, та на мотоциклі кататися, прямо зараз хочеться, доки молодий.

Запитала про квартиру, на які гроші куплятиме? Відповів, що моїх грошей йому на перший внесок вистачить.

Банк в іпотеці із двадцятивідсотковим першим внеском відмовив. Більше треба, з п’ятдесятивідсотковим точно б дали, так у банку сказали. Зрештою: квартири немає, зате є мотоцикл!

Вітя трохи засмутився через відмову, хоча сам винен. Став гроші шукати. Батько, долею житла, на яке чотириста тисяч дав, активно цікавився.

Вітя все від нього відмовлявся: шукаю, нічого не подобається, як тільки куплю, одразу запрошу. Почав накопичувати із зарплати.

Маючи мотоцикл і гарненьку зовнішність, Вітя завів дівчину. Зустрічатися стали, кіно, кафе, які тут накопичення? Пів року зустрічалися, Вітя на розмову мене покликав, попросив, щоб його пасія у нас пожила.

Навіщо ми з колишнім чоловіком хотіли синові з квартирою допомогти? Саме на такий випадок! Відмовила. Не для того накопичувала, щоб з чужою людиною жити.

Так Віті й сказала, що нема чого їм у мене робити. Нехай мотоцикл продає, я додам, та бере іпотеку. А далі — хай там хоч із дівчиною живе, хоч із чортом лисим.

Вітя уперся: мріяв, мотоцикл, не продасть. Сказав, мамо, ти гроші дай, а ми вже якось розберемося. Ми — це він про свою панянку. Не дала. Він уже в тата гроші на квартиру взяв!

Колишній чоловік став наполегливішим, скільки часу вже минуло. Вітя почав психувати. Я вмила руки: говори батькові правду, більше нікого покривати не буду.

Одного дня повернулася додому з роботи, а там сюрприз: валізи та сумки обраниці Віті, та новина, що в положенні “невістка”.

Пішла до себе в кімнату, у подушку виплакалася: що я зробила не так? Де згаяла, що Вітя такий безвідповідальний виріс?

Квартиру, можна сказати, профукали заради мотоцикла. Не маючи свого кута, не догледів, припустився цікавого положення своєї дівки.

Мене, як обухом по голові! А навіщо йому переживати? Мама з татом допоможуть! З навчанням допомогли, із квартирою допомогти хотіли, грошима завжди допомагали…

Зустрілася з колишнім чоловіком, сказала йому правду про долю грошей, про цікаве положення дівчини розповіла. Ми обидва дійшли висновку, що втомились. Втомилися тягнути дорослого чоловіка!

Винайняла квартиру ближче до роботи Віті на пів року. Сплатила відразу весь цей термін із моїх накопичень, які Віті на квартиру хотіла віддати.

Вдома сину видала ключі, адресу, та материнського потиличника. Вони переїхали.

Син одружився. На весілля суму, що залишилася, подарувала, ще зверху додала. Колишній чоловік на сімдесят тисяч розщедрився, при тому, що весілля, як належить, не було, вони просто розписалися.

Мотоцикл він продав. Вітя зібрав усі гроші в купку, пішли вони з дружиною до банку. Іпотеку їм схвалили. Купили вони квартиру!

На новосілля нас покликали, там син тост сказав:

– Бачиш, мамо, все так, як ти хотіла – моя сім’я в окремій квартирі! Так і вийшло, зате хоч пожив по-людськи. Як мені хотілося!

– Я цей мотоцикл ще довго буду згадувати! За тебе, мамо, дякую, що навчила мене слідувати за мрією!

З новосілля додому я діставалася в дивному стані! Зовсім не тому я Вітю вчила, зовсім не те вкладала в нього. Слідувати за мрією…

Виховуй, не виховуй, а що виросте, те й виросте! Так виходить? Як вважаєте?

КІНЕЦЬ.