Як мама, я можу зрозуміти її прохання та наміри, але, як бабуся, яка має лише одного кровного онука, я дотримуюсь інших поглядів на балування дітей своєї невістки.

Я не обділяю увагою та подарунками падчерку свого сина – навпаки, я вітаю її на всі свята та дарую подарунки. Звичайно, своєму рідному онукові на подарунки я витрачаю більше коштів, але воно і зрозуміло – він же свій.

Мій син сам вирішив одружитися з жінкою з дитиною. Я його в жодному разі не засуджую. Він у мене дорослий, відповідальний та порядний чоловік. Так вийшло, що біологічний батько дівчинки не виявив бажання допомагати дитині ні морально, ні фінансово.

Валентин зрозумів, що готовий потягнути й нерідну дитину, і ще своїх. Разом із Євгенією вони вже 5 років. Падчерці 7 років, а моєму онукові 3 роки незабаром виповниться.

Я у свого улюбленого онука дуже люблю – готова хоч з ранку до вечора його цілувати та балувати. Але до чужої дитини у мене немає таких почуттів, а переступити через себе на догоду невістці я не можу. Ось така я людина.

Я це роблю не зі шкідливості – мені справді складно полюбити не кровну онучку: хоч убийте мене. Усередині мене ніяких почуттів до неї не зароджується і вже не з’являться.

Попри різницю в моїх емоціях до дітей сина, я приношу гостинці однакові – що Захару, що Олені. І іграшки, коли приношу їм у подарунок, також намагаюся брати кожному окремо. Винятком бувають дні народження, але це через зрозумілі причини. Іменинника треба виділяти та розповідати про цінність його дня народження, адже це – лише його свято.

Замість слів подяки від своєї невістки я почула лише претензії на свою адресу. Нібито я сварю її дітей своїми подарунками, бо Захар отримує більше речей, ласощів та іграшок від бабусі, ніж Олена.

Я пояснювала Євгенії, що я не бабуся для її доньки, як би це сумно чи прикро не звучало. У неї є 2 рідні бабусі з обох боків, з якими вона спілкується телефоном.

До речі, навіть мама Євгенії не приносить і половини тих дитячих радостей, що ношу я для не своєї онуки. Але до цього чомусь невістка не чіпляється, а навпаки, намагається завжди виправдати свою матір у моїх очах. Щоправда, аргументи для жінки мого віку смішні.

Невістка списує відсутність будь-яких вкладень у її дітей із боку своєї мами на дальню відстань. Вона живе в селі одна і не має змоги часто відвідувати онуків.

До себе, до речі, вона також їх запрошує дуже рідко. За словами сина, Євгенія сама напрошується в гості до мами та, оскільки ініціатива йде не від свахи, його родину там особливо не пригощають.

У сім’ї невістки взагалі дивні порядки. Тобто, якщо донька сама виявила бажання приїхати в гості до мами, яку довгий час не бачила, то її не треба ні пригощати, ні допомагати з онуками возитися. Ти ніби напросився в гості сам.

Це я мовчу вже за свого сина. Про нього там взагалі всі забувають – після приїзду до села йому навіть тарілку борщу не наллють. Ось вони приїжджають і прямо з машини біжать купувати продукти для себе та тещі. З цих продуктів вона і “накриває стіл” для сім’ї своєї дочки.

Від себе особисто мама Євгенії не вважає за потрібне щось додавати на обід. А навіщо, якщо вона й сама готувала, вкладала свої сили, так би мовити?! Ось такі у неї правила у домі. Іграшки та цукерки від тієї бабусі онуки бачать тільки у свята і, якщо син купить дорогою до тещі.

Я після таких історій дивлюся на свою невістку здивованим поглядом і невербально запитую: “Що вона з мене вимагає, якщо колоди в очах своєї матері не помічає?”

Якщо ж у неї такі хворі стосунки з мамою, то я тут до чого? Чи на мені хочуть відігратися по максимуму, якщо я така добра і щедра бабуся? Ні, доброта добротою, але й честь знати треба! Я синові вже пояснювала, щоб він доніс до своєї дружини мої погляди на їхніх дітей: я поважаю їх і готова приділяти увагу та турботу обом, якщо вони потребуватимуть моєї допомоги.

Але любити та дарувати однакові подарунки онукові та “не онучці” я не зобов’язана і не хочу. На мій погляд, я достатньо допомагаю і даю свою увагу обом дітям. Ось краще нехай розберуться у стосунках із другою бабусею, нехай підключають її до своєї родини та нехай вона теж дає увагу та подарунки обом, на хвилиночку, рідним онукам.

КІНЕЦЬ.