П’ять років тому мій чоловік пішов від мене. Я у відпустку поїхала на море разом з нашою донькою, а коли повернулася, чоловік мені сказав, що хоче зі мною розлучатися, бо має іншу жінку.

– Розумієш, вона від мене дитину чекає, – пояснив Стас.

– А наша дитина, ти забув про неї? – питаю, та чоловік уже все вирішив.

Через місяць він прийшов до мене миритися, бо та жінка сказала неправду про дитину, та було вже пізно. Чоловік передумав розлучатися, але я вирішила, що піду до кінця.

Оскільки чоловік залишив нам свою частину квартири, я відмовилася від аліментів. Офіційно ми не підписували домовленість про те, що я не претендуватиму аліменти, адже чоловік був упевнений у тому, що я не качатиму з нього гроші.

З колишнім чоловіком я намагалася зберігати більш-менш нормальні стосунки, адже ми мали спільну дитину, але мені не завжди це вдавалося.

Іноді чоловік дзвонив і казав, що зараз приїде за донькою, а потім вона його до ночі чекає, а він навіть не вважає за потрібне повідомити їй, що в нього змінилися плани.

Треба сказати, що я жодного разу не пошкодувала про те, що я розлучилася, бо Стас і справді не був готовий ні до сімейного життя, ні до батьківства.

З свекрухою, мамою Стаса, у мене на диво склалися хороші стосунки. Ми з нею не сварилися ні тоді, коли я жила у шлюбі з її сином, ні тоді, коли я розлучилася. Але і особливо не дружили теж.

Свекруха постійно була зайнята роботою, і лише коли вийшла на пенсію, то сама стала наполягати на спілкуванні з онукою.

Моя донька, яка майже не знала цієї бабусі, не дуже то і хотіла спілкуватися з нею, але свекруха часто кликала її до себе, ходила з нею по магазинах, купувала їй все, і з часом вони подружилися.

В цьому році моя донька все літо пробула у свекрухи. Приїхала додому дуже задоволеною. Вони і в ліс разом ходили, і на річку, і ягоди збирали, одним словом, бабуся виклалася по повній за всі роки.

І тільки мені здалося, що життя налагоджується, мені зателефонував колишній чоловік. Йому не сподобалося те, що наша донька так довго гостювала у його мами.

– Ти вирішила через дитину забрати у моєї мами будинок? – картає мене колишній чоловік.

Я не відразу зрозуміла, про що він говорить, та виявилося, що свекруха переписала свою хату на мою доньку. Коли я їй зателефонувала, вона підтвердила, що зробила заповіт на свій будинок на мою доньку, свою єдину онуку.

Я навіть не знала, як на це реагувати – дякувати чи відмовлятися. З однієї сторони – це воля свекрухи, я її нічого не просила. А з іншої – мій колишній чоловік категорично проти, бо вважає, що будинок його мами має належати йому.

– Ми з дружиною дитину чекаємо. І це буде така ж онучка, так що це не чесно, – каже Стас. – Я ж вам квартиру лишив, так що цей будинок – мій.

– А то нічого, що ти через це аліменти не платиш? – питаю.

Я йому сказала, нехай розбирається з своєю мамою сам. Як вона вирішить, так і буде. Чи не варто мені відмовлятися від спадщини?

Джерело