Свій день народження я не справляла, бо не на часі. Але дітей запросила на вихідних, бо не часто ми зустрічаємось. Я зробила салат з огірків і помідорів, молодої картопельки накопала і відварила з кропом і маслом. Чоловік намаринував шашлик.

Діти приїхали вчасно, але навіть квітки не додумались подарувати. З пустими руками приїхали. Як любить казати моя Галинка: “Аби здоров’я було, а все решта у вас є!”

Так мені стало не приємно. В понеділок ще дочка заїжджала по деякий одяг, що в мене зберігався. Галинка прекрасно бачила, що резинові тапочки зовсім зносилися, бо навіть увагу на це звернула. Так, коли вона питала, що мені подарувати, я сказала, що нічого не треба.

Інша б справа була, якби діти не мали грошей, але ні. Галя моя провізор в аптеці, а зять далекобійник. Остап навіть зараз мотається по закордонах. Він дуже гарний водій та й людина хороша, на яку покластися можна. Ось і цінують такого робітника і платять гарно.

Тому й кажу, що якось дивно це виходить, бо ніби шкодують мені подарунку за двісті-триста гривень.

Недавно  йшла з церкви, а переді мною повільним шпацерком йшла сусідка Катя. Так вона від мене на рік старша, але таку гарну сукенку мала. Я ще її догнала і питаю, де таку красу купила, а вона каже: “Та це мені доня в місті купила. Де я б знала, де таке продається!”.

Прийшла додому і так мені сумно стало. Свого часу я свою Галинку і взувала і одягала, а вона на старість літ, ще й на день народження, не може мені резинових тапочок купити, мовчу вже про цю сукню. Гарна вона певне з пів тисячки коштує, сама я собі таку не куплю.

Але невже діти не розуміють, що в такому віці треба батькам? Цікаво почути, а що вам привозять діти, коли приїжджають в гості. Чи треба не соромитися і прямо казати: купіть те і те?

Джерело