Після того, як ми з чоловіком переїхали жити до свекруха, господарство з трьох курок і кота виросло до: качок, гусей і навіть поросяти в хліву.

Сама ж Анна Гаврилівна рукава закочувати і працювати не звикла. Коли жив її чоловік, то тримав господарство, але сам його і обходжував. А тут ми на горизонті появилися, ще й чоловік такий, що лишнього не скаже, бо це ж його мама. Але “їздила” свекруха на нас не довго.

Ми з чоловіком разом вже п’ять років. Перші три жили на орендованій квартирі, але після 24 все змінилося. Віктор втратив роботу, я не могла все тягнути на свою зарплату швачки. Ось тому, коли Анна Гаврилівна запропонувала нам переїхати до неї в село, ми необдумуючи погодилися.

Моя свекруха жила в селі зі своєю старенькою мамою, якій вже 90 років. З господарства, відколи не стало її чоловіка, тримали лише чотири курки і котика.

Ще як жив свекор, то в нього була і корова і качки і гуси, також вони садили шмат поля. Все було своє, але свекруха по господарству сильно не поралася. Хоч і виросла вона в селі, але в душі була панянкою, бо пропрацювала двадцять років бухгалтером.

Я окрім роботи в районному центрі, куди їжджу, маю також роботу і на дому. Я гарно шию, тому з замовленням проблем немає, головне, щоб часу хватало.

І ось ми переїхали в село. Свекруха на той час вже жила в літній кухні зі своєю мамою. Там є і кімнатка і невеличка кухонька. Я просила їх вдвох перебиратися в нову хату, але вони не хотіли, бо звикли жити там.

Ось в новій хаті ми з чоловіком і почали вити своє гніздечко. З однієї кімнати я зробила “робочий кабінет”. В одній дитячу для донечки. Все ніби стало на свої місця. Але наше життя почало дуже в дивний спосіб змінюватися.

Спершу моя свекруха (це ж весна), придумала що потрібно на нашу сімейку більше курей. Згодом до курей приєдналися качки, а до качок і гуси.

Але ж свекруха за цим всім ходити не хоче. Вона придумала, що я чи чоловік ще до роботи, всі “тваринки” годує, вона там в обід щось підкине, а на вечір знову господарство на нас. Ну а у вихідні все на нас з чоловіком скинула, бо їй треба відпочинок.

Також накупила різного насіння, давай показувати Віті що і де садити. Ну а коли все “показало вуха”, я мала все це прополоти.

На даний час в нас ще й свинка в кучі є.

– Час важкий, треба мати впевненість в завтрашньому дні, – сказала Анна Гаврилівна.

– Але ми молоді, маємо роботу. Нам нема часу за цим доглядати, – повторювала я свекрусі в той час, як Вітя просто мовчав, бо то мама.

За ці два роки я з дружини перетворилася на якусь сільську жіночку. Свекруха тільки руки в боки і командує мною і чоловіком.

Спершу я мовчала, бо це не моя хата, але вже цього року не змогла.

– В мене старенька мама. Я не можу розірватися і ще й на полі працювати, – пояснювала вона небажання працювати. – А їсти то щось потрібно. Ти ж бачиш, які ціни в магазинах? Своє є своє.

Чоловік каже, що мама хоче кращого, бо ми ці качки ж і їмо. Але в мене вже сил немає. Я сказала, як в нас появиться на осінь маленьке поросятко, я забираю дочку і йду світ за очі.

Свекруха моя чужими б руками жар загрібала…

Ну хіба я не права? Що ви скажете з цього приводу?

Джерело