Мені дуже потрібно комусь усе розповісти, усе те, що не дає мені жити повноцінним життям. Усі проблеми почалися ще в дитинстві. Моя сім’я – тато, мама, сестра. Тато працював на залізниці, робота була хороша, але він великий любитель оковитої, пив, йшов у запої. Мама з нами ходила, піднімала його, він міг валятися будь де тягли додому.

Сестра була дитиною слухняною, мовчазна, тиха. Я була активна, прямолінійна, але, я була дуже добра і чуйна, сестра тиха, двоособова і підла. Дуже часто жалілась на мене, наговорювала те, чого не було, ображала, не любила мене.

Тато маму ніколи не бив, але дуже сильно ображав, це було жахливо чути, і я тоді вже знала, чого в моєму житті ніколи не буде. Сестру любили, а мене ні. Мене називали мавпою і сміялися типу, ти хоч читати вмієш. Я вчилася не дуже, це зараз я розумію, що в мене були проблеми, я не могла і не можу запам’ятовувати, я не можу з цим впоратися.

Коли мама була в положенні мною, тато з бабусею сказали, щоб мене не забирали, і навіть ходили до головного лікаря і говорили, що ми цю дитину залишаємо. Але я зʼявилася на цей світ як дві краплі схожа на бабусю, ну ось один в один і тільки через це вони мене забрали. Загалом, усе життя я живу і знаю, що мене не люблять.

Мені шалено стало страшно ходити до школи, я почувалася дуже самотньою, нікому не потрібною. До нас ніхто ніколи не приходив у гості, у нас не святкували іменини, ніколи не було грошей. Мама не працювала, вона брала з дому речі, посуд, загалом усе, що було можна, і продавала на ринку на барахолці. Нам було дуже погано і соромно.

У всіх навколо були батьки, які дбали, старалися, забезпечували, любили своїх дітей. Мамі стільки пропонували багато різної хорошої роботи, але вона не йшла, вона дуже лінива і не звикла на когось працювати. Ми завжди хотіли їсти, навіть зараз я виросла і мені завжди хочеться їсти і, я не можу наїстися.

Пам’ятаю, як часто коли всі засинали, я накривалася ковдрою і плакала так сильно, не знала, звідки в мене береться стільки сліз, мені було так страшно, я була в такому відчаї і депресії постійно. Для мене це було дуже важким випробуванням, я мріяла скоріше вирости і втекти, мріяла про чоловіка-принца, який мене полюбить і забере. У 16 я почала працювати в барі офіціанткою, знімала з дівчинкою кімнату. Познайомилася з чоловіком, почали жити разом, одружилися, я носила дитину, і він мені сказав, що не любить більше, і ми розлучаємося! Доньці було 6 місяців, багато образи і принижень.

Прийшла додому, мама поділила полиці в холодильнику, вона дуже сильний диктатор, якщо щось не по її, то всі ми не можемо існувати поруч. Було пекло, додому не хотілося йти, була така депресія, що я боялася виходити на вулицю говорити з людьми. У сестри в 16 також зʼявилась донька, її виховувала мама і, природно, любила її, а мою ні!

Сестра працювала, і годувала її, і, звісно, мамі це було вигідно. Щоразу, як я заходила у квартиру з донькою, я чула, як сильно вони мене засуджують. Годувати доньку не було чим, допомагали подруги і невелика допомога на дитину, вона була ще дуже маленькою, тому я працювати не могла.

У 22 познайомилася з другим чоловіком, у нього батьків не стало, коли йому було 14 років, ріс сам, теж йому було дуже важко, мені його шалено шкода, і я не знаю, як він це все витримав, випробувань було дуже багато. Жили в його будинку дуже бідному, він мене дуже любив, прийняв мою доньку, але жили бідно. Потім він дуже сильно захворів і мало не пішов з життя. Ми почали ходити до церкви і Бог його зцілив.

Ми поїхали в інше місто і почалося ще гірше пекло. Я вже знову була при надії другою дитиною, жити було ніде, чоловік працював на будівництві, але платили мало, сиділи до 12 на лавці або на вокзалі з донькою, не було жодної знайомої душі. Нас прямо з вулиці забрали в лікарню, так як у доньки піднялася температура, і страшенно болів живіт, в лікарні сказали через неправильне харчування, і до сих пір у неї з цим проблеми!

Зараз я щодня каюся, що я так перед нею винна, я дуже слабка, я не змогла їй дати хорошого дитинства, а найжахливіше для мене, що вона все це пам’ятає до дрібниць. Але я її дуже люблю і в нас із нею дуже добрі стосунки, вона все знає і розуміє! У чоловіка дуже погане здоров’я, він не міг працювати, боліла спина, і його хилило вниз.

Немає жодного дня, щоб він не пив пігулки. Загалом, жили в різних місцях то подобово, то помісячно, свого кутка не було, на обліку я не стояла. У нас не було грошей навіть на лікарню, ледве-ледве на їжу вистачало, і то не завжди!

Чоловік дуже цілеспрямований, він завжди домагається чого хоче, але, на жаль, 2 роки тому ми дізналися про його хворобу і що вона прогресує, і вона не лікується. Я без нього ніхто і ніщо. Ця людина дала мені і моїй доньці стільки, скільки мої батьки мені не дали за все своє життя.

Зараз він встає на ноги, відкрив своє приватне підприємство, але не вистачає катастрофічно грошей. Найжахливіше, що здоров’я теж! Він каже, що хоче встигнути нам щось залишити, поставити нас на ноги. Він мене вбиває цими словами. Мама моя іншої віри, у неї, крім Бога, немає нікого, вона живе повністю у своєму світі і, як нам здається, зійшла з розуму.

Два місяці тому вона мені сказала, щоб я зникла з її життя, це був такий душевний біль, такий удар, вона сказала, що в нас із нею розуміння любові різне, що такі, як я, грішники в раю не будуть, і що я дитя сатани. Вона мені в житті нічого не дала, крім ненависті, вона дуже цинічна і жорстока.

У нас з чоловіком зʼявилась спільна донька, труднощі не відпускали. От уявіть ми одні в чужому місті, немає в нас ні мами, ні тата, у доньок немає ні бабусь, ні дідусів, і це такий жах, коли вони запитують, коли бачать, як бабусі люблять. Ми одні!

Ось виповнився доньці рочок і ми почали виходити на дитячий майданчик, познайомилася там із мамою і з її дитиною. Я так була щаслива, мені так було самотньо і нестерпно сумно.

Ми почали разом із дітьми гуляти, ходити в гості одна до одної, і тут з’явилася ще одна дівчинка теж із дитиною, і ми втрьох гуляли, але дружби не вийшло, складно все описувати, скажу так, вони більше одна одній підходять, вони дуже непорядно чинили стосовно мене. Але діти дружили, і мені було не так самотньо!

Потім їхні діти дуже здружилися, а мою доньку стали відкрито проганяти, і місяць тому я прийняла рішення більше не травмувати дитину, і перестали ми з ними спілкуватися!

Але найжахливіше, що я не знаю, що нам тепер робити, живемо в одному дворі, донька дуже нудьгує і питає, чому Катя з Анею її ображають, чому вони її не люблять, вона так плаче, їй п’ять років, і в неї немає жодної подруги.

Що нам робити підкажіть? Як би Ви вчинили в моїй ситуації? Я і собі не можу знайти подругу! Мені дуже хочеться мати справжню подругу, я дуже вірна і віддана людина, але не можу знайти собі подібних! Можливо хтось, як і моя сім’я потребує дружби, підтримки тощо.

Порадьте мені що-небудь. Немає сил, уже так жити, і бути такою самотньою! Є сім’я, але цього не достатньо, неможливо закритися в чотирьох стінах і нікого не бачити! Ми сучасні й веселі. Дуже потрібні слова, які мене підтримають.

КІНЕЦЬ.