Коли перший чоловік залишив мене і подав на розлучення, я залишилася сама з малою дитиною, але була щасливою, що хоч квартиру маю свою і мені не потрібно шукати якесь житло. Батьки жили далеко, сестра моя теж нічим не могла допомогти, адже в самої чоловік не хотів працювати і їм ледве вистачало на життя. Так минуло довгих 7 років і всі ці роки я думала лише про гроші: де заробити, на чому зекономити, коли акції і де найдешевший хліб. А потім зустріла Олега, зрозуміла, що це може бути мій шанс і потрібно діяти швидше

На жаль, перший шлюб мій був невдалим, хоча одружувалися ми з чоловіком зі щирого кохання. Буденність нас випробувала на міцність і, на жаль, ми з усім не справилися і ми розлучилися через два роки, я сама залишилася з малим синочком на руках.

Ой, як важко було мені тоді з малою дитиною, це словами не передати. Батьки мої жили в селі, дуже далеко від нас з сином, тому від них допомоги було годі чекати і це все зрозуміло.

Добрим було лише те, що у мене була власна квартира, хоч за оренду платити не доводилося і це дуже допомагало мені.

Поруч зі мною жила моя сестра, але у Ольги самої двоє маленьких дітей та чоловік, який навіть не працює, а бере періодично якісь невеличкі підробітки, щоб заробити хоч на хліб. Тому моя сестричка, навіть, коли хотіла, то нічим особливо мені теж не могла допомогти, адже їй теж важко жилося.

Ольга, звісно, інколи брала до себе мого синочка ще зовсім маленьким, я була їй дуже вдячна за це, адже в ті дні я могла прибирати квартири, ці гроші дуже допомагали мені.

Всі ці 7 років, що я жила одна у мене в голові були лише одні думки, думки про гроші, якби мені цього не хотілося. Я завжди вишукувала де можна щось заробити, на чому зекономити, в які дні акції, де дешевший хліб та молоко, адже виховуючи одній сина мені було дуже непросто у такі важкі часи.

А потім, одного разу, коли я підробляла на складі фасувальницею продуктів, то зустріла Олега. Він був на 5 років старший за мене, працював звичайним вантажником.

Ми з ним стали частіше спілкуватися, він виявився дуже доброю та спокійною людиною. Мені з ним було спокійно, вперше за багато років поруч зі мною з’явилася людина, з якою я могла щиро поговорити про своє життя, людина, яка зрозуміє і пошкодує мене, чого не було раніше.

З Олегом ми зустрічалися декілька місяців, а потім він прямо сказав, що щиро кохає, просить стати його дружиною. Чекати більше не хоче, адже роки життя в нашому віці так швидко спливають, а роки у нас давно немолоді.

І я, на превеликий подив навіть для себе, погодилася. Погодилася стати його дружиною не тому, що кохала цю людину, а тому, що втомилася бути сама, що мені було комфортно і спокійно поруч з ним. Втомилася одна заробляти копійку та постійно хвилюватися, що буде з дитям, коли я занедужаю, хто кусень хліба принесе в хату.

Ось ми з Олегом вже 10 років у шлюбі живемо, наша донечка вже ходить в школу. Мого сина чоловік любить, як рідного і різниці ніколи не робить між дітьми. Мені з ним спокійно і надійно, я впевнена у завтрашньому дні, знаю, що він ніколи мене не залишить і не зрадить, адже щиро кохає.

Та я не кохаю його і серцю наказати не сила. Я вдячна долі, що він зараз поруч зі мною і у нас гарне сімейне життя. Та я його не люблю і бувають дні, що дуже картаю себе за це, адже Олег все бачить і розуміє. Навіть уявити важко, як складно йому усвідомити це. Але я сама нічого не в силах змінити, я не можу наказати собі кохати.

Іноді мене огортає смуток, відчуваю свою вину, що так складається, що, мовляв, гарно влаштувалася та й добре мені, а чоловік – як вже буде. Та чи могла я вчинити інакше? Чи могла відмовитися від свого щастя? Чи, все таки, не можна виходити заміж, якщо кохання немає?

Джерело