Все село тоді гуділо, що ми маму провели в останню путь, зекономивши на всьому, де тільки можна було.

Так, ми вирішила все організувати по-скромному, бо для кого цей пафос. До того ж мамі вже було 82 роки. Та в селі тільки дай людям тему до обговорення. Певне нас місяць в зубах носили, бо стільки мама для нас зробила, а ми такі-сякі “економісти”.

Мама нас виховувала одна. Тато пішов до іншої, але вже багато років його на тому світі немає. В нас є ще зведена сестра, ми навіть як зустрічаємось, то вітаємось, але не більше.

Я вже давно на пенсії, як і мій брат. Скажу відразу ж, що після того як мама залишилася одна, вона дуже “зациклилася” на брату.

Мирон для неї був усім. Жили ми в селі, і вона хотіла, щоб син був поруч, щоб допомагав по господарству, бо не знати, якого я ще буду мати чоловіка.

Все в мами крутилося навколо Мирона, він був її світлом у віконці, заміж мама так вдруге і не вийшла.

Якось так і вийшло, що він, залюблений мамою, не міг довго жити ні з однією дружиною.

Я то розумію, що всьому виною мама, бо всі невістки були поганою партією для синочка.

Так і вийшло, що мама на старості літ залишилася в хаті з Мироном ґаздувати.

Самі розумієте, чоловік один, без дружини, довго на правильному шляху не буде. Ось мій брат і причастився до чарочки.

Мама все бідкалася, телефонувала мені, просила йому помогти, плакала. Але що я? Як брат не хоче то я нічим не допоможу.

В мене своє життя, своя сім’я, діти, внуки…

Хату мама ж записала на Мирона, бо він ж біля неї, ложку води подасть, але як прийшлось до тої “ложки”, то я мусіла приїхати.

Коли мами не стало, все лягло на мої плечі. В мене пенсії тої, як кіт наплакав. Але треба ж все організувати по-Божому.

Брат і копійки не дав на прощання, бо він краще за ті гроші до магазину сходить.

Я ж зі своїми дітьми все організувала. Але ще і сорок днів не минуло, як по селу пішли слухи, що мама одна нас виховувала, все життя нам присвятила, а ми такі-сякі, дуже “бідно” провели її в останню путь.

Я вам кажу, то тільки в селі люди не мають чим зайнятися, бо в місті такого немає.

Почали говорити, що мої діти, бізнесмени, роз’їжджають по заграницях, а тут все так скромно…

Я в те село їздити ніколи не мала охоти, а тепер ще більше. Раз в рік приїду, помолюся біля мами, та й на тому буде крапка.

А як би ви реагувала на такі “балачки”?

Джерело