Ми з братом ніколи не були близькими, у дитинстві ворогували, у підлітковому віці ігнорували один одного.

Він старший, мені було шістнадцять, коли його забрали до армії. Після армії брат пішов на вільні хліби, до батьківського будинку не повернувся.

Батьків досі засмучує, що не вийшло зліпити з мене та брата майже одне ціле. Навіть не знаю, скільки тисяч разів мама та тато казали, що коли їх не стане, у брата залишуся тільки я, а в мене — лише брат!

У дорослому житті стосунки з братом стали нейтральними з легким нальотом доброзичливості. Ми можемо поговорити на загальні теми, поцікавитися здоров’ям дітей. На цьому все!

Бачимося лише на території батьків, у них вдома, чи на дачі. У мене номер телефону брата тільки недавно з’явився, коли тато в лікарні лежав.

Потрібно було поєднатися з братом, щоб розв’язувати питання з лікуванням, грошима та відвідуваннями тата.

Брат одружений. З його дружиною така сама історія: привіт, як справи, у п’ятницю дощ обіцяють! Мій чоловік не любитель сімейних збіговиськ, тому найчастіше залишається вдома, я їжджу до батьків одна, чи з дітьми.

Брат яро намагався потоваришувати з моїм чоловіком, але чоловік цю витівку не підтримав. У них теж стосунки на рівні привіт-пока!

Як живе брат, чого він хоче, про що мріє, які в нього стосунки з дружиною та дітьми, які плани – я не знаю і знати не хочу.

Навіщо це все? Два місяці тому мене у соцмережах знайшла дружина брата. Написала повідомлення, та попросила йому зателефонувати й дізнатися адресу, за якою він винайняв квартиру.

Поскаржилася, що вони посварилися, вона перегнула, він пішов. Знайти не може, ніхто не знає, де він. Відомо лише те, що він винайняв якесь житло.

Діти нудьгують, дружина перепросити хоче, потрібна адреса, тому що на дзвінки та повідомлення він не відповідав.

Відповіла, що не дзвонитиму, лізти не буду. Порадила звернутися з аналогічним проханням до мами чи тата. Дружина брата у відповідь промовчала.

Через кілька днів від мами дізналася, що брат знайшовся, вірніше, стало відоме його місцеперебування. Він був у хостелі!

Мама дзвонила йому на прохання невістки, вмовила на зустріч, бо ховатися від дружини — дитячий вчинок. Брат із дружиною зустрілися, помирились, він повернувся додому.

– Вона зверталася до тебе, чому ти з братом не зв’язалася? – запитала мама.

– Навіщо мені лізти в чужі стосунки? — запитанням на запитання відповіла я.

Знову вислухала мудрість, що коли їх не стане, ми залишимося з братом тільки вдвох.

– Та чому ж удвох? – розлютилася я. У мене чоловік та діти, вони моя родина! У брата дружина та діти, вони його родина! В мене багато друзів, подруг.

– Брат навіть у коло близьких не входить, він для мене на рівні просто знайомих людей. Можливо, вистачить вже? Набридло це слухати!

– Нічого ти не розумієш. Коли ми з батьком…

– Мама! Все, годі, побачимось! — квапливо попрощалася я.

Нещодавно, були ми з чоловіком та дітьми на дачі, коли приїхала дружина брата з дітьми. І вже троє людей почали виносити мені мозок на тему спорідненості з братом, та ненормальності наших стосунків.

До батьків дружина брата приєдналася! Суть того, що їх жахнуло. що я заплющила очі на проблеми в сім’ї брата і відмовилася допомагати його шукати!

– Мамо, тату, якщо у вас станеться розлад, я теж не полізу! Ви не діти, розберетеся! Якщо ми й надалі продовжуватимемо розмову про родинні зв’язки, то я з родиною поїду додому!

– Я не розумію, чому це так, — зізналася мама. У тебе діти дружні, у сина діти дружні, а між вами ніби чорна кішка пробігла?

– Навіть якщо й пробігла, то вже пізно щось міняти! Не хочу! Все? Закрили тему?

На дачі трималася ближче до чоловіка, щоб уникати щирих розмов про братсько-сестринське кохання.

Буває таке, що людей поєднує лише загальна кров. У мене є подруга, для якої її брат є найкращим другом. Є подруга, яка з батьками не спілкується.

Кровна спорідненість – не гарантія прекрасних та близьких стосунків! Ми з братом абсолютно різні люди, у нас, крім батьків, немає нічого спільного!

Ні я, ні брат не зобов’язані виправдовувати очікування батьків! Дратують їх мрії про світ, у якому ми з братом один за одного горою!

Ну вже так сталося! Можливо в дитинстві треба було вирішувати цю “проблему”, а не заплющувати очі на наш ігнор?

А зараз батьки перекладають свою провину на нас! Не дарма кажуть, що виховують, коли впоперек ліжка! Не прищепили, не навчили, не вклали…

Я не тішуся з братових невдач, не заздрю ​​його успіхам. Він просто людина, до життя якої мені майже нема діла!

“Майже” – тільки через батьків! За що боролись…Як вважаєте, батьки мають провину, що відносини у нас з братом не склалися?

КІНЕЦЬ.