– Ти обов’язково маєш піти на це весілля, мамо, – переконує мене донька, а я тримаю в руках конверт з запрошенням і сама не знаю, що мені робити – йти чи не йти?

На весілля мене запросила рідна сестра мого колишнього чоловіка, яка доньку заміж видає. Тож племінниця хоче мене теж бачити на своєму святі, і це логічно. От тільки я розумію, що там буде і мій колишній чоловік, а його бачити я якраз не дуже то і хочу, тому не знала, чи варто мені йти на це весілля.

Розходилися ми з Михайлом дуже погано, ворогу такого не побажаєш. Ну як так можна було, після 16-ти років шлюбу, ділитися навіть виделками і ложками? Я навіть не сподівалася, що мій чоловік виявиться таким дріб’язковим.

В принципі, це не він, це Галина – його нова пасія так його напоумила. Заради неї він і пішов з сім’ї, і лишив нас з донькою без нічого, бо виніс і всю техніку, і навіть посудом не погребував.

Квартиру, в якій ми жили, довелося теж ділити, тож я з донькою спочатку переїхала до своєї мами, а через два роки я поїхала в Іспанію на заробітки.

Мені було прикро, але я зрозуміла, що в житті бувають такі моменти, коли треба зібрати волю в кулак, і щось робити, заради себе. І я змогла зібратися до купи, заробила грошей, і будинок збудувала. Зараз там живе донька з зятем і внуками, і я вже додому, нарешті, повернулася, після 17-ти років непростих заробітків.

Я не чекала, що мене теж запросять на це весілля, доньку – то інша справа, її двоюрідна сестра заміж виходить. А я тут до чого? Та запрошення я теж отримала, і донька наполягала, щоб я йшла.

Подумала я, і погодилася, а що я втрачаю? Поставила я в конверт 200 євро, гарно одяглася, причепурила себе, і пішла.

Я думала, що мій колишній чоловік прийде з цією Галиною, та Михайло був сам, і вигляд у нього був такий, що я заледве його впізнала.

Мені зовиця розповіла, що Галина Михайла спочатку обібрала до нитки, а потім викинула з свого дому, так що ті виделки і ложки, які він виніс з нашого дому, у неї і залишилися. А він переїхав до їхньої мами в село, і став у чарку заглядати. Перед самим весіллям він уже не пив, бо знав, що я там буду, і хотів справити на мене враження, але сліди непростого життя явно відбивалися у нього на обличчі.

– А ти ще кращою стала, Ірино, – каже мені Михайло. – Який же я був не мудрий, коли проміняв тебе на Галину.

– Що зроблено, те зроблено, нічого уже не вернеш, – спокійно кажу. А сама собі думаю – як добре, що ти пішов тоді! Та моє життя змінилося до невпізнання.

– Ірино, я тут ось що подумав – я хочу до тебе повернутися, адже я твій чоловік, а ти моя дружина. Я внуків хочу бачити, і тобі допомагати, – став жалібно проситися Михайло.

– Е ні, Михайле, так не піде. У мене тепер занадто дорогі ложки, щоб дозволити тобі їх з хати виносити, – кажу і сміюся.

– Ну що ти заладила з тими ложками? Не правий я був, але я все усвідомив і зрозумів, і хочу виправитися.

Подивилася я на Михайла, шкода мені його, але в моєму домі його точно більше не буде. Я навіть щаслива, що все так сталося, бо я не тільки не пропала без нього, але ще й зуміла змінити своє життя на краще.

А от що він зробив із своїм життям? Сумно. Але кожному своє.

Подякувала я родичам чоловіка за запрошення, викликала таксі і поїхала додому, в своє тепер уже щасливе життя.

А всім чоловікам, які пафосно йдуть від своїх вірних дружин, хочу дати одну пораду – задумайтесь, чи ви потім про це не пошкодуєте, бо рідко яка жінка після цього пропадає, а от у чоловіків чомусь не все так добре, як би вони хотіли. Всім добра.

Джерело