Зі свекрухою у Лізи нещодавно вийшов конфлікт, молода жінка остаточно посварилася з матір’ю чоловіка.

Антоніна Степанівна, бажаючи допомогти синові, кілька місяців тому зробила цікаву пропозицію, від якої молоді люди були змушені відмовитися.

Не можна сказати, що в Лізи з Антоніною Степанівною стосунки були поганими. Свекруха та невістка заради сина і, відповідно, чоловіка просто одна до одної зберігали нейтралітет, відкрито не воювали, але й не дружили.

Антоніна Степанівна в присутності сина всім своїм виглядом показувала, що невісткою задоволена, а Ліза свекрусі посміхалася і дякувала їй за «слушні» поради.

Іван донедавна не підозрював, що його мати та дружина одна на одну точать зуб.

Відразу після весілля Іван від батьків з’їхав, причому мати з батьком його ініціативу схвалили.

Антоніна Степанівна синові сказала:

– Ну, з одного боку, я Лізу розумію. Сама б не хотіла жити зі свекрухою, у мене з твоєю бабусею стосунки були погані.

Напевно, ви робите правильно, у квартирі, нехай і орендованій, Ліза буде господинею.

Антоніна Степанівна синові не запропонувала привезти дружину додому, а Іван і не наполягав.

Молода людина була самостійною, від батьків давно не залежав, сама заробляв і сам себе забезпечував.

Спочатку грошей на все вистачало, подружжя обоє працювали, отримували приблизно однаково. Винаймали однокімнатну квартиру і навіть примудрялися щось відкладати на майбутнє.

Через 3 місяці після весілля Ліза завагітніла, Антоніна Степанівна вдала, що дуже зраділа:

– Правильно, з дітлахами затягувати не можна. Я вас вітаю! А ми чим зможемо, тим допоможемо. Не хвилюйтесь!

Допомога насправді була лише на словах. Іван кілька разів звертався до матері, але ресурсів, щоб синові допомогти, Антоніна Степанівна не знайшла:

– Ой, синку, зараз взагалі немає грошей, – відповіла Іванові мати, коли він у неї попросив 3 тисячі в борг на кілька днів, – квартиранти затримують із оплатою! Дуже б і рада допомогти, але сам розумієш, нічим!

– Ванюш, машина у нас зламалася. Тато Лізу до лікарні відвезти не зможе. Виклич їй таксі, ну чи може і на автобусі з’їздити. Так, далеко, звичайно, ну а що робити? Та й на роботі батько звільняється пізно.

Іванові, який отримав кілька разів відмову, вистачило розуму зрозуміти, що розраховувати варто тільки на себе. До батьків він по допомогу звертатися перестав, дуже рятували тесть і теща.

Коли довелося вимушено з’їжджати зі орендованої квартири, на допомогу прийшли саме вони:

– Давайте, збирайтесь! Щоб через 3 дні вашого духу тут не було! Я квартиру продавати збираюся, вже клієнтів знайшла, – зателефонувала Лізі якось господарка орендованого житла.

– Але зачекайте… У договорі прописано, що ми до кінця року залишаємось у вас. Тобто, ще 2 місяці!

– Нічого не знаю, термін я вам позначила! Якщо до цього часу не з’їдете, вживатиму заходів. Зі мною краще не зв’язуватися, чоловік у мене багато років в органах працював, зв’язки, де треба, є!

Антоніна Степанівна дізнавшись, що сина виганяють із орендованої квартири, тільки поахала:

– Ванечко, і що ж далі? Що ви робити маєте намір?

– Не знаю, мамо. Завдаток господиня не повертає, чіпляється до будь-якої нісенітниці. Мабуть, доведеться вибивати через суд.

Мамо, може, ти нас пустиш у другу квартиру? Скоро дитина народиться, Ліза в декрет піде, я боюся, що ми просто не потягнемо!

– Що ти, синочку, я не можу! У мене квартиранти ще три місяці жити повинні. Ну як я людей вижену надвір, це слава погана про мене піде, квартирантів потім нових не знайду.

Батьки Лізи, як тільки довідалися про проблему, приїхали одразу. Допомогли зібрати речі та тимчасово подружжя перевезли до себе.

Іван дуже не хотів жити у тещі та тестя, тому зробив усе можливе, щоб якнайшвидше від них з’їхати.

Працювати майбутньому батькові доводилося багато, Ліза ось-ось мала народити, дитині збирали посаг.

Антоніна Степанівна в цій справі також взяла участь, кинула клич по родичах і привезла синові два мішки ношеного одягу:

– Переберете, що сподобається, залиште. Речі хороші, я так миттю подивилася – всі хебешечки, матеріал дихає, подразнення від нього не буде.

Не те, що сучасні сорочечки! Ці ще за часів Союзу пошиті, на віки, можна сказати!

Ліза свекрусі за допомогу подякувала. Як тільки Антоніна Степанівна поїхала, жінка попросила чоловіка винести ці мішки на смітник:

– Ти не ображайся, Вань, але не хочу я дитину невідомо у що одягати. Ми ж не знаємо, де ці речі валялися. Краще купимо нові, трохи, спочатку.

У Івана та Лізи народився хлопчик. Малюка назвали на честь дідуся по материнській лінії.

Антоніна Степанівна із цього приводу висловила своє «фі»:

– Цікаво, Ваню, а чому не на честь твого тата? Чому саме на честь дідуся з того боку?

– Мам, ти вибач, звичайно, але це ім’я нам сподобалося більше. Справа в тому, що я думав ще й про майбутнє дитини.

У тата ім’я давнє – Ніканор! Уяви дитину в 21 столітті з таким ім’ям? Воно для сприйняття важке, складно вимовляти.

Костянтин – гарне ім’я. Ви не ображайтесь, будь ласка.

Малюк підростав, Антоніна Степанівна єдиного онука своєю увагою не балувала.

У найкращому разі, у гості до сина приїжджала раз на місяць. Адже з порожніми руками не заявишся, а витрачати гроші постійно на подарунки дуже не хотілося.

Її квартиранти одразу ж після закінчення договору з’їхали, хоч Антоніна Степанівна і вмовляла їх залишитись.

– Ну, чого ви тікаєте? Все ж так добре! Я у ваше становище завжди входжу, оплату не вимагаю, та й ціна у мене нижча за ринок. Трикімнатна квартира, маленька, але затишна. Залишайтесь!

– Вибачте Антоніно Степанівно, – відповів жінці «відповідальний квартиронаймач», – я не можу сказати, що ви свою трьошку здаєте за ціною, нижчою від ринку.

Ми платимо вам 16 тисяч за житло по суті без ремонту – труби течуть, підлога практично в кожній кімнаті здулася, тріщини на стінах.

Наслідки потопу ніхто не усунув, меблі старі. Ми за 17 тисяч знайшли таку ж квартиру по метражі, але з новим ремонтом.

Вибачте, просто хочеться жити у комфорті!

– Та хіба це проблема? – здивувалася Антоніна Степанівна, – робіть ремонт та живіть!

– Щодо оплати? – поцікавився «відповідальний квартиронаймач».

– Ні, звичайно, за власний рахунок! Вас же умови не влаштовують, робіть ремонт, але мені щомісяця, як годиться, по 16 тисяч давайте!

– Вибачте, Антоніно Степанівно, – усміхнувся квартирант, – ваша пропозиція нам не підходить.

Антоніна Степанівна не сумувала. Вона була впевнена, що обов’язково знайде мешканців своєї квартири.

Люди приходили, дивилися і не передзвонювали, ніхто не хотів переплачувати через відсутність умов.

Заповзятлива бізнесвумен подумала і вирішила запропонувати синові просто царський варіант – вона зателефонувала Івану і запитала:

– Вань, а ти не хочеш переїхати до квартири бабусі? Зараз дитина у вас народилася, важко, мабуть. Я безплатно пущу, тільки за комуналку платіть і все.

– Можна, мам, – зрадів Іван, – справді зараз важко. Левова частка зарплати на знімання йде, і малюку стільки всього треба. Я з Лізою пораджусь і тобі передзвоню!

– Вань, тільки в мене ще одна умова: потрібно у квартирі зробити ремонт. П’ятнадцять років ми її здавали, навіть шпалери там не міняли.

Ви все одно там жити будете, собі, вважай, постараєтесь. Не поспішайте, робіть самотужки. Ніхто вас із цієї квартири не вижене.

Ліза, вислухавши чоловіка, посміхнулася:

– Вань, невже ти ніякої каверзи не відчуваєш? Ти ж був у бабусиній квартирі, чудово знаєш, скільки туди грошей вкласти треба, щоб привести її до божого вигляду.

Та зніматиме буде дешевше! Ми зробимо ремонт, і твоя мама нас відразу випне, знайде квартирантів, задере за відремонтовану квартиру ціну і здасть троячку! А ми знову повернемося на оренду!

– Ти думаєш? – Засумнівався Іван.

– Я не думаю, я певна! Мені здається, погоджуватися не варто. Ми більше втратимо, ніж придбаємо!

Антоніна Степанівна на сина насідала. Жінка щодня дзвонила Іванові і питала, що вони там з дружиною вирішили.

Ліза якось підняла слухавку сама:

– А я до вас увечері забіжу. – зраділа Антоніна Степанівна. – Обговоримо докладніше це питання. По телефону про такі важливі речі не розмовляють!

До зустрічі зі свекрухою Ліза підготувалася ґрунтовно. Вона приблизно порахувала вартість капітального ремонту, з собою взяла кошторис, щоб наочно показати обсяг витрат своєї свекрухи:

– У вашу квартиру, Антоніно Степанівно, доведеться вкласти мільйон, якщо не більше!

Ми погоджуємося, але з умовою – ви на мене виділите частку, рівну вартості вкладень.

Якщо я витрачу мільйон, то маю отримати 1/3. Ринкова вартість трикімнатної квартири – трохи більше 3 мільйонів.

– Бач, чого захотіла? – обурилася Антоніна Степанівна, – ти не знахабніла, дорога? Добре влаштувалась, частку в квартирі вона отримати хоче!

Ви з Ванькою розлучитесь, і що я потім робитиму? Накажеш у тебе потім цю третину викуповувати? Ні, навіть не думай!

– Тобто ви вважаєте, що ми маємо просто так вам подарувати цю величезну суму?

Ми будемо жити в цій квартирі удвох, робити ремонт на власні гроші, обмежуючи увагу маленького сина? І як ремонт закінчиться, ви нас звідти виселите?

– Та ти не розумієш, чого відмовляєшся! Я ж пояснюю, що з ремонтом поспішати не треба!

Робіть його хоч рік, хоч два – весь цей час ви житимете в моїй квартирі безкоштовно! Де ви ще такий варіант знайдете?

***
Свекруха та невістка не домовилися. Антоніна Степанівна з Лізою посварилася і звинуватила її в користі.

Іван спілкуватися з матір’ю перестав, принаймні чоловік більше в гості до батьків не заглядає.

У телефонній розмові чоловік матері пояснив, що дружину підтримує і її переживання йому зрозумілі.

Антоніна Степанівна сама вкладатись у ремонт не хоче, ціну зменшувати за квартиру не збирається і вірить, що мешканці обов’язково найближчим часом знайдуться.