Мене звати Олена, мені 35 років, і майже рік тому мій чоловік залишив мене з трьома дітьми. На той момент нашій наймолодшій донечці було всього лише п’ять місяців.

Спочатку я думала, що у всьому винна я, адже мій характер не з тих, що можна назвати легким. Я вже змирилася з думкою, що від гарних дружин не йдуть.

Цілі чотири місяці я переживала розлучення. Нас офіційно розлучили, і я намагалася звикнути до нової реальності. Але через ці чотири місяці я дізналася, що мій колишній чоловік пішов до жінки, з якою зустрічався 11 років тому, до свого першого кохання. Ми з ним прожили разом десять років, і хоча в нашому житті були сварки, все ж таки ми жили непогано.

Ця жінка заборонила йому спілкуватися з нашими дітьми, і він, здається, погодився з цим рішенням. Більше ніж пів року він не бачив наших дітей. Старша донька, навіть коли випадково зустрічає його на вулиці, отримує лише байдужий погляд. Вона хоче спілкуватися з батьком, але він її ігнорує.

Майно, яке ми нажили разом, він поділив через суд. Ця жінка постійно ображає мене, а колишній чоловік обговорює з нею всі подробиці нашого спільного життя, включаючи інтимні моменти.

Тепер вона здійснює на мене психологічний тиск через соціальні мережі, викладаючи фотографії з ним і її дітьми, показуючи, як вони весело проводять час разом. Спостерігати за цим дуже боляче.

Я не знаю, як впоратися з такою зрадою. Найбільше мене турбують наші діти. Адже раніше він їх любив, допомагав, підтримував. Ми разом ночами не досипали, піклуючись про них. А тепер він просто відмовився від них заради свого минулого кохання.

Одного вечора, коли діти вже спали, я сиділа на кухні з чашкою гарячого чаю і думала про своє життя. Я розуміла, що не можу дозволити цій ситуації зруйнувати мене. Я повинна знайти сили для себе і для своїх дітей. Вони потребують мене більше, ніж будь-коли.

Наступного дня я вирішила звернутися до психолога. Під час консультації я розповіла про свої проблеми, про зраду чоловіка, про те, як важко мені впоратися з цим усім.

Психолог уважно вислухав мене і дав кілька порад, як покращити своє життя. Він рекомендував знайти підтримку серед друзів і родичів, більше дбати про себе і свої потреби.

Я почала поступово втілювати ці поради в життя. Спочатку було важко, але я знайшла в собі сили. Я почала більше часу проводити з дітьми, займатися їхнім вихованням, грати з ними, читати казки перед сном. Це допомогло мені відчути, що я не одна у своїй боротьбі.

Одного дня до мене зателефонувала моя стара подруга Катерина. Ми давно не спілкувалися, але вона почула про мою ситуацію і захотіла підтримати мене.

Вона запросила мене на каву, і я погодилася. Під час зустрічі я розповіла їй про свої переживання, і вона уважно вислухала мене, поділилася своїми думками і порадами. Це була важлива розмова, яка допомогла мені зрозуміти, що я не повинна здаватися.

Катерина порадила мені зайнятися чимось новим, знайти хобі або займатися тим, що приносить задоволення. Я згадала, що колись любила малювати, але з часом покинула це заняття. Вирішила спробувати знову. Купила фарби, папір і почала малювати вечорами, коли діти вже спали. Це допомогло мені знайти внутрішній спокій і відволіктися від негативних думок.

З часом я почала більше відкриватися людям, знайомитися з новими друзями. Ми почали разом проводити час, ходити в кіно, на виставки, просто гуляти парком.

Це додало мені сил і впевненості у собі. Я зрозуміла, що життя продовжується, і я можу знайти в ньому щастя, навіть якщо моє минуле розвалилося.

Мої діти стали моїм головним джерелом натхнення. Їхні усмішки, сміх, маленькі досягнення – все це давало мені сили рухатися вперед. Я бачила, як вони ростуть, розвиваються, і це робило мене щасливою.

Згодом я почала планувати наше майбутнє. Я хотіла забезпечити дітям щасливе і стабільне життя. Вирішила більше вкладати в їхнє виховання, навчання, розвиток. Записала старшу доньку на танці, середнього сина на футбол, а молодшій знайшла гурток творчості.

Також я почала більше дбати про себе. Записалася на йогу, почала правильно харчуватися, більше часу проводити на свіжому повітрі. Це допомогло мені знайти внутрішню гармонію і відчути себе краще.

Одного разу, коли ми з дітьми гуляли парком, до мене підійшов чоловік. Він привітався і запитав, чи може приєднатися до нашої прогулянки. Його звали Ігор, і він також був розлученим батьком. Ми почали спілкуватися, ділитися своїми історіями, і це було дуже приємно. Ігор виявився чудовою людиною, і ми стали хорошими друзями.

З часом наші стосунки з Ігорем стали ближчими. Ми підтримували одне одного, допомагали в складні моменти. Він був чудовим другом для мене і моїх дітей. Ми почали разом проводити більше часу, і я відчула, що знову можу довіряти людям.

Зараз я відчуваю, що моє життя починає налагоджуватися. Я знайшла нових друзів, знайшла заняття, яке приносить мені задоволення, і навчилася дбати про себе. Мої діти щасливі, і це робить мене найщасливішою людиною у світі.

КІНЕЦЬ.