Мене звати Олена, мені 28 років, і я молода мама маленької доньки Софійки, якій нещодавно виповнилося два роки. Наше життя змінилося, коли її батько пішов від нас, залишивши мене саму з дитиною на руках.

Софійці тоді було лише пів року, і ми виживали на дитячі виплати та мої накопичення. Я намагалася впоратися з усіма труднощами самостійно, але гроші закінчилися, і мені довелося вийти на роботу, щоб забезпечити нас.

Поки я працюю, за Софійкою доглядають мої батьки і бабуся. Вони дуже допомагають мені, і я їм вдячна, але наслідки їхнього догляду стали для мене справжнім випробуванням.

За кілька місяців моя донька стала неконтрольованою. Вона влаштовує істерики, падає на підлогу, якщо їй щось не дають, ображає всіх навколо. Її капризи, крики і показні сльози тривають з ранку до ночі. Вона не хоче ходити на горщик, постійно смокче соску і дивиться телевізор з ранку до ночі.

Я неодноразово пояснювала своїм батькам, що не можна дозволяти все це, що потрібна певна суворість і виховання. Але всі мої спроби навести порядок і встановити правила залишилися марними. Вони дозволяють їй усе, і тепер я стала ворогом у власному домі, бо намагаюся привчити доньку до порядку і дисципліни.

Одного ранку я намагалася одягнути Софійці шкарпетки, але вона не захотіла і влаштувала істерику. Всі збіглися її втішати, і я відчула себе зайвою. Софійка просто ігнорує мене або показує пальцем, що я її ображаю. Я вже сама вся в сльозах, бо відчуваю, що не потрібна своїй доньці, що вона мене ненавидить. Я не знаю, що робити.

Мені боляче бачити, як дитина, заради якої я живу, перетворюється на маленького монстра і відштовхує мене. Я дуже хочу забрати її додому і займатися її вихованням сама хоча б до трьох років, бо в цьому віці закладається весь характер. Але у нас нема на що жити, і я не можу цього зробити.

Одного дня, коли я сиділа на кухні з чашкою чаю, мене охопило відчуття безвиході. Я відчула, що повинна щось змінити, але не знала, з чого почати. Моя подруга Наталка, яка теж сама виховує дитину, порадила звернутися до дитячого психолога. Вона казала, що це допомогло їй знайти спільну мову зі своєю дитиною і впоратися з труднощами виховання.

На наступний день я записала нас на прийом до психолога. Під час консультації я розповіла про всі наші проблеми. Психолог уважно вислухав мене і дав кілька порад, як покращити ситуацію.

Він рекомендував більше часу проводити з Софійкою, гратися разом, читати книжки, гуляти на свіжому повітрі. Також важливо було встановити чіткі правила і послідовність у вихованні.

Я почала втілювати ці поради в життя. Щодня після роботи я проводила час із Софійкою, намагалася бути уважнішою до її потреб і бажань.

Ми гралися разом, читали казки перед сном, ходили на прогулянки в парк. Поступово я помітила, що її поведінка почала змінюватися на краще. Вона стала більш слухняною і спокійною, менше влаштовувала істерики.

Одного вечора, коли я вкладала її спати, Софійка обняла мене і сказала: «Мамо, я тебе люблю». Ці слова були для мене найбільшою нагородою за всі мої зусилля. Я зрозуміла, що на правильному шляху і що наша любов і турбота здатні подолати будь-які труднощі.

Я також зрозуміла, що потрібно навчитися говорити з батьками і бабусею, пояснювати їм важливість правильного виховання.

Ми мали домовитися про єдині правила і послідовність у вихованні Софійки, щоб вона не відчувала плутанини і не знала, до кого можна звернутися за потураннями.

Поступово наша сім’я навчилася працювати разом. Ми підтримували одне одного, допомагали і розуміли важливість спільної роботи задля виховання щасливої і здорової дитини. Софійка стала більш впевненою в собі, її істерики зменшилися, і наше життя набуло нових фарб.

Минуло кілька місяців, і ми з Софійкою стали ще ближчими. Я відчула, що наші зусилля дали свої плоди, і ми змогли подолати всі труднощі.

Тепер я знаю, що навіть у найскладніших ситуаціях не можна втрачати надію і віру в себе. Ми з Софійкою змогли знайти спільну мову і навчитися жити в гармонії одне з одним.

Ця історія навчила мене багатьом важливим урокам. Я зрозуміла, що справжні стосунки будуються на взаємній підтримці, розумінні та повазі. Ми з Софійкою пройшли через багато труднощів, але врешті-решт змогли знайти шлях до порозуміння і гармонії. Життя продовжується, і я впевнена, що разом ми зможемо подолати будь-які виклики.

КІНЕЦЬ.