Я давно і міцно заміжня, цілих 26 років. Зараз і мені, і чоловікові по 46, дитина виросла, побут налагоджений. Вважаю, мені пощастило. І з чоловіком, і з його родичами: добрі, привітні люди.

Ми із задоволенням до них їздили й їздимо, допомагаємо, все ж таки вік дається взнаки й літні потребують турботи. Моїх батьків немає вже з нами, тож свекри – одні в нас батьки. А за 26 років і я їх вважаю своїми, зріднилися.

Живуть батьки чоловіка в селі. Свекор ветеринар, зоотехнік, вивчився колись у місті і повернувся в село. І свекруху з собою з міста забрав. Вона фельдшер. Так і прожили роки, дітей виростили.

В чоловіка є ще сестра. На рік молодша за нього. Така ж добра й привітна. Жодного разу за все сімейне моє життя ні вона, ні батьки не сказали мені слова поганого, не лізли з повчаннями. Тим більше, я не можу зрозуміти нещодавню витівку сестри чоловіка.

Чи то непорозуміння вийшло, чи то не зрозуміло що. Запитувати в неї не буду: раптом людина від чистого серця допомогти хотіла, а я підозрою своєю зіпсую стосунки. Простіше поділитися і почитати коментарі.

Два місяці тому в чоловіка почалися проблеми зі здоров’ям: нирки. Може, від переохолодження, працює ж в автосервісі, і протяги, і холодно було. Може, і час болячок підійшов уже.

Начальство мого чоловіка цінує, сказано було йому сідати вдома, лікується, а потім і повертатися, але вже здоровим. Влаштований чоловік офіційно, тож лікарняний оплачується. Дохід, звісно, просів: немає премій, понаднормових, термінових робіт.

Але я б не сказала, що прямо сильно ми в скруту впали, голод на порозі не чатує, борги не накопичуються, усього вистачає, я працюю, лікарняні йдуть. Операцію чоловікові зробили, ще кілька тижнів лікарняного й обіцяли виписати.

Чоловіка люблю, а тому оберігаю, всі призначення лікаря виконуємо. Сказано, що зараз йому необхідно дотримуватися дієти, значить, дотримуємося, мені не важко готувати для нього окремо, а потім я спробувала його їжу і вирішила, що цілком здорове харчування і мені не завадить: протерті супчики, легка їжа.

Зникли з дому булочки, печиво, ковбаски шкідливі. Користь для організму відчутна, у мене навіть шкіра якось змінилася, відпочив організм від шлаків і шкідливостей різних. Чоловікові вже й на загальний стіл переходити дозволили, але нами було вирішено залишити корисне харчування.

Отже, чергова п’ятниця була, йду з роботи. Уже біля під’їзду пропускала малюка на велосипеді, нога з доріжки зісковзнула і босоніжка порвалася. До квартири абияк дошкандибала. А там сестра чоловікова в гості забігла: брата провідати.

— Давай, – кажу, – чайку поп’ємо. Тільки вибач, до чаю зараз нічого немає. Тільки можу запропонувати бутерброд із маслом і сиром. Нагодувати можу, у нас усе корисне, ми зараз “розвантажуємося”.

— Я не голодна, – відповіла сестра чоловіка, – чайку поп’ю і все.

Сидимо, базікаємо про все, мимохідь кажу, що босоніжки шкода, зручні, улюблені, під будь-яку річ із мого літнього гардероба підходять. Добре, мовляв, що тільки босоніжку порвала, а не ногу вивихнула чи, скажімо, розтягнення не отримала.

— Ходити залишилося тиждень, – кажу, – потім похолодає. Ну та гаразд, дістану туфлі, нічого страшного.

Звичайна жіноча балаканина ні про що. Посиділи ще трохи, сестра додому почала збиратися. Чоловік вирішив босоніжки подивитися: що зробити можна і чи є сенс робити щось.

— Можна зробити, – каже, – через пару будинків від нас є взуттєва майстерня, сходи, покажи. Зроблять – добре, ні – нові придивишся, вихідні ж, шопінг влаштуєш.

Поговорили й забули, спати лягли. Субота. Сьома ранку – дзвінок у двері. Відкриваю – сестриця. Сунула мені в руки пакет, заходити не стала.

— Я поспішаю на базар, дочка онуку привезе на вихідний.

І втекла. Відкриваю пакет: пачка печива, пачка вафель, ковбаса і… резинові капці отруйного рожевого кольору. Перша думка: “Навіщо?” Я ж не скаржилася на відсутність грошей, ми цілком можемо купити і печиво, і ковбасу, але ми спеціально не купуємо, і я ж пояснила про розвантажувальні дні, та й сестра в курсі того, що брату дієта була приписана.

Гаразд, продукти лежатимуть для гостей. Але тапки? Я навіть у квартирі й у свекрів у селі не ношу таких: у мене алергія на резину. Варто тільки нозі в таких капцях спітніти – висип такий починається, хоч на лікарняний йди. І це сестра теж чудово знає.

Та й узагалі, нерозумно ж виглядає, як я в таких капцях на роботу піду? Працюю в енергозбуті, з відвідувачами. І в такому взутті? Під жодну сукню, штани, блузку вони не підійдуть. Весь літній гардероб у мене витриманий у білому, бежевому і зеленому кольорі. І тут рожеві капці?

Здивування – ось що вже кілька днів я відчуваю. Вирішила таким чином сестра підтримати нас фінансово? Чи що? Чи образилася на чай без усього і “нецікаву” вечерю? Адже знає мене вже багато років, я не жадібна, просто вийшло так.

Запитувати, що це за порив душевний не буду. Не хочу зіпсувати багато років хороших стосунків. Босоніжки, до речі, в ремонті мені зробили, за 150 гривень, поношу ще.

Що думаєте?

КІНЕЦЬ.