Мій чоловік, донька, якій сім років, та п’ятирічний син – захворіли. Чоловік пішов на лікарняний із дітьми, а сам звертатися до терапевта не став. Лікувався тим, що в аптеці порадили. Дітям викупив ліки за рекомендацією педіатра.

Приходячи додому з роботи вечорами, я спостерігала, як у квартирі розростається хаос. Альбоми, фарби, фломастери, витягнутий з лоджії мішок зі старими, але добрими іграшками, який ми все хотіли комусь віддати, але руки не доходили.

Мене зустрічали то гори посуду, то брудна плита, то переповнені кошики для сміття. Папірці, пластилін, конфетті з невідомо в яких нетрях нашої квартири знайденої хлопавки.

Діти з кожним днем ​​ставали все бруднішими й бруднішими: ручки, фломастери, маркери… Начебто, і видно було, що вони старалися, прибиралися вдома, але загалом хаос тільки розростався.

– Ти б їх хоч помив, — не стримавшись, дорікнула чоловікові.
– Педіатр сказав не купати. Потрібно? Помий.

Сил вистачило лише на те, щоб махнути рукою. Роботи було багато. Я виїжджала до восьмої ранку, поверталася до сьомої вечора, години дві ще сиділа за ноутбуком, намагаючись працювати під шум і гам.

Субота була робочою. Неділі чекала зі здриганням: буде вихідний, треба розгрібати та відмивати квартиру!

Дрібні доручення можна роздати дітям, але ту саму сантехніку, чи плиту, вони не відмиють. Тішило, що у понеділок у дітей були записи до педіатра, судячи з їхнього стану здоров’я, на них чекали довідки для садка та школи.

Приїхала з роботи у суботу, й здивувалася! Вдома було тихо та чисто. Чоловік та діти були відсутні. На кухні на столі стояла пляшка та тарілки, сирна та фруктова, прикриті фольгою.

Надійшло повідомлення від чоловіка: «Ти вже вдома? Відпочивай, ми поїхали до мами, завтра приїдемо! До мами… Помирилися, значить! Ну, привіт, гойдалки!

Тарілки забрала в холодильник, помилася і завалилася спати. Мої приїхали вранці.
– Мамо, ми хочемо на обід розсольник! – в унісон зажадали домочадці.

– Огірки для розсольника мати дала. Вставай, вистачить прохолоджуватись, весь тиждень прохолоджувалась, ми тебе не смикали! — сказав чоловік.

– Мамо, а чому бабуся називає тебе лежнем? – запитала дочка.

Я загорнулася в ковдру, а голову засунула під подушку. З’їздив чоловік до матері! Почалося! Розповів там, мабуть, як цілий тиждень, сопливий і з температурою аж 36,9 сидів з дітьми, вів господарство і «не смикав» мене.

Напевно, розповів, як вони у суботу квартиру відмивали, доки я бовталася просто так у своєму офісі. Лежебока? Серйозно?

Слів уразливіше у неї не знайшлося? Прохолоджуватись — взагалі улюблене слово, яке свекруха використовує на мою адресу.

Згадала, як у декреті сиділа. Донька ще до садка не пішла, а син уже з’явився. Пам’ятаю, як чоловік тупо лежав на дивані у вихідні, і навіть пальцем не ворушив. Я його жаліла, не підходила. Чим тоді він був кращим за мене?

Мене смикати намагалися, рецепт розсольника був потрібний, послала до гугла, але чоловік зателефонував матері.

Уявляю, як її перекосило, коли вона почула, що син збирався варити суп, і це при дружині, яка знаходиться вдома? Яка ганьба!

– Дружина! – поговоривши з матір’ю, прийшов чоловік. — Я тиждень… Теж хочу відпочити!

Пояснила, що ми з ним рівні. Робота, дім, діти – все порівну! Здається зрозумів! Погодився, що ніхто в цьому будинку не прохолоджується.

Розсольник вони варили самі, знову насвинячивши на кухні. У процесі варіння чоловік і свекруха посварилися телефоном. Свекруха його куховаркою обізвала, чоловік не оцінив, та послав матір у лазню.

Місяць, два – але це максимум! Ще кілька днів піде на остаточне повернення чоловікового мозку на місце. Після цього почнеться відносно нормальне життя.

Потім знову відбудеться примирення чоловіка та свекрухи. Чоловік знову замислиться: чому це він повинен сидіти з дітьми, варити супи та прати постільну білизну?

Бо мати обов’язково йому нагадає, що він одружений, нехай дружина цим займається! Гойдалки! А далі вони знову посваряться, відносна нормальність повернеться!

Так і живемо! Іти — дітей шкода, тата люблять! Квартиру ділити, залишок іпотеки ділити… Чоловік сто відсотків до матері жити повернеться, а вона постарається, щоб він забув про дітей. І мене поряд не буде, щоб його в себе привести!

Я зробила неправильний вибір! Іноді, більше не має сили! Не чоловік, а якась чиста книга, хто що хоче, той те й пише, так він поводиться!

Хоч вуха йому заливай воском, коли він до матері їздить! Що мені робити, дайте слушну пораду?

КІНЕЦЬ.