Поки я була на заробітках, брат переконав нашу маму, щоб вона все все своє майно на нього переписала. Він їй сказав, що у мене і так гроші є, бо я заробітчанка, а йому треба про сім’ю думати. Та й саме він з дружиною за мамою приглянуть, бо ж більше нікому, адже я поїхала чужих людей глядіти, а про рідну маму забула. Але нещодавно я в Римі сусідку свою з села випадково зустріла, і вона мені такі новини розповіла, що я тепер просто не знаю, що мені робити
– Ти, Ольго, краще залишайся там, де ти є, – сказав мені мій рідний брат Микола. – Тут тобі уже нічого не належить, – ошелешив мене він.
Виявилося, що поки я була на заробітках, брат переконав нашу маму, щоб вона все все своє майно на нього переписала. Він їй сказав, що у мене і так гроші є, бо я заробітчанка, а йому треба про сім’ю думати. Та й саме він з дружиною за мамою приглянуть, бо ж більше нікому, адже я поїхала чужих людей глядіти, а про рідну маму забула.
В 35 років я розлучилася з своїм чоловіком. Він захотів почати нове життя з іншою жінкою, а мене і нашу доньку просто викреслив з свого життя. Жили ми в селі, разом з моєю мамою, а мій рідний брат одружився по-сусідству і жив окремо, в зятях.
Коли доньці моїй виповнилося 18 років, я сказала, що хочу за кордон їхати на заробітки, адже дитина вже доросла і справиться без мене.
Мама тоді ще чулася в силі, і вона не мала нічого проти, навпаки, пообіцяла мені, що допоможе і з донькою, і з будівництвом будинку. Ми вирішили, що якщо мені в Італії добре піде, то ми за мої зароблені гроші збудуємо будинок.
Всі євро я мамі висилала, а вона вже керувала будовою. Я додому майже не приїжджала, бо хотіла заробити більше, а мамі я довіряла повністю. І ось цією моє. довірою скористався брат.
Спочатку я не зрозуміла, звідки у нього нова машина з’явилася, але подумала, що можливо він став більше заробляти. Я і припустити не могла, що мама “зичить” брату мої гроші.
За 7 років наш будинок вже було й не впізати. Все вийшло дуже добре, і я вирішила, нарешті, додому приїхати. Але мене випередив брат, який сам мені зателефонував в Італію і оголосив, що тепер все це йому належить.
Я повірити не могла, що рідна мама так зі мною вчинила, та, нажаль, все це виявилося правдою. Мама не просто переписала все брату, а оформила дарчу на нього, і тепер будинок, в який я вклала всі свої гроші, належав Миколі.
– Вважай, сестричко, що це компенсація за те, що мама за твоєю донькою дивилася, – сказав брат.
– Донька доросла, що за нею було дивитися? – питаю. – Миколо, це нечесно.
– А чому нечесно? Я такий же спадкоємець, як і ти. До того ж, хто догляне батьків в старості – тому і спадщина. Ну хіба не так?
Я забрала доньку і ми поїхали в Італію, а про своїх родичів я вирішила назавжди забути. Намагалася на них не злитися, Бог їм суддя.
Минуло ще 8 років, у нас все добре, донька моя в Італії заміж вийшла. А я досі працюю на фісі, збираю гроші собі на житло. Про своїх родичів я всі ці роки нічого не чула, ми з ними розірвали будь-які зв’язки після того, що вони зі мною зробили.
Але нещодавно я в Римі сусідку свою з села випадково зустріла, і вона мені такі новини розповіла, що я тепер просто не знаю, що мені робити. Виявляється, мого брата не стало ще два роки тому. А його дружина мою маму з хати виселила, мама живе в старій літній кухні, і їй зараз дуже не солодко біля невістки.
– Ти б, Ольго, пробачила матір, – каже сусідка. – Поїдь додому, подивися що там і до чого, може матері допоможеш, – радить вона.
Донька моя мені забороняє це робити, каже, що бабуся отримала по заслугах. А я вже зовсім розгубилася, адже мова йде про мою рідну матір.
А що б ви зробили на моєму місці? Дайте мудру пораду, бо життя довге, хто зна, як воно ще поверне.