– Мамо, навіщо тобі телефон? Не додзвонитися до тебе, — нарікає син.

Бачу, коли він дзвонить. Бачу, коли невістка дзвонить. Дзвонили б просто так, відповідала б. Раніше, доки дітей у них не було, дзвінків не могла дочекатися.

З’явилися онучки, двійнята, відразу мій номер телефону став фаворитом у сина та невістки. Якщо вони телефонують, значить треба приїхати, бажано зараз!

Робота у мене хороша. Тиждень на вахті у санаторії кухарем, тиждень вдома відпочиваю. Життя особисте є, у мене багаторічний роман із вдівцем.

Він доглядає старих батьків, а я вже не в тому віці, щоб уживатися і прогинатися, тому разом не живемо. Батьків він не залишить, а я з ними жити не хочу.

Дозвілля разом проводимо, романтика, подарунки, обом добре. Заміж не кличе, ґрунт промацав, жирно натякнула, що до РАГСу не піду.

Хобі є. Беру участь у танцювальному колективі. Виступаємо на районних святах. Читати люблю, більше тисячі на місяць витрачаю на електронні книги.

Тиждень відпочинку – це тільки звучить довго, насправді сім днів пролітають стрімко. Все треба встигнути, по хаті попрацювати, зібратися на роботу.

Доглядаю за собою, до майстринь ходжу, це теж час. На онучок час є, менше, ніж хотілося б синові та невістці, але є.

Сваха їм не допомагає. У неї улюблена дочка, коханий онук, коханий зять. Живуть разом. Мій син вважається поганим зятем: не бере тещу у відпустки, дачу облагороджувати не допомагає.

Не відповідаю на дзвінки в одному випадку, якщо зайнята. За годину, наприклад, треба бути на педикюрі. Після педикюру чекало розморожене м’ясо. Або ось-ось має приїхати мій чоловік.

Відповісти на дзвінок, значить пояснюватись, чому не приїду. Зайнята й справи — не відповідь для сина та невістки!

Вони вважають, що до онучок я маю з радістю бігти за першим же покликом. Вони думають, що якщо я тиждень не працюю, то будь-якої миті готова приїхати.

Син у мене один. Мріяли з чоловіком, земля йому пухом, про доньку, та з’явився син. Ще раз пізнати радість материнства не вдалося.

Про удочеріння думали, але не встигли, чоловіка не стало за трагічних обставин. Винуватець виплатив компенсацію, грошей своїх трохи додала, та купила синові однокімнатну квартиру.

Він натомість відмовився від спадкової частки у нашій із чоловіком нажитій квартирі. Наївно вважала, що невістка дочкою стане!

Одного погляду вистачило, щоби зрозуміти всю глибину своєї помилки. Хотілося б синові кращої дружини, будь-яка мати хоче своїй дитині всього найкращого, але не мені з нею жити.

Дратує, що невістка вважає мене завжди зобов’язаною, а до своєї матері у неї претензій немає. Образа є, а претензій немає! І син таким став!

Я ж тиждень відпочиваю, вдома сиджу, нічого не роблю, могла б приїжджати, з онучками водитися. Не подумайте, я люблю онучок, але вони не мої діти. Є можливість та бажання, приїжджаю, допомагаю.

Мене відправляють гуляти з дівчатами до парку. Я не проти, якщо є настрій, та погода хороша. В обов’язковому порядку навіть мати не зобов’язана щодня гуляти з дітьми, якщо не хоче.

Навіщо через себе переступати? Це мати, а я бабуся. Педикюр не важливіший за прогулянки з онуками, справа зовсім в іншому.

Педикюр – мій інтерес, моє бажання, а прогулянки з онуками в абсолютній більшості, це бажання сина та невістки.

Пропонувала ж домовлятися заздалегідь! Наприклад, тиждень відпочинку, у середу я вся ваша. Син сказав, що не знає, як доньки спатимуть.

Не може передбачити, як сильно втомиться їх мати, краще при потребі будуть дзвонити, адже я все одно цілий тиждень удома.

Довелося трохи підвищити голос, та пояснити, що мій відпочинок від роботи не для того, щоб я сиділа в очікуванні дзвінка, я маю своє життя, свої плани!

Спробували заздалегідь домовлятися про те, що я приїду, погуляю з онуками. І що? То дівчатка сплять, даремно приїхала.

Треба було пізніше, коли б вони прокинулися, щоб можна було на прогулянку зібратися. Невістці не подобається, коли я в них дома сиджу. Відчуваю, що не подобається, якщо є можливість цього уникнути, то я користуюся.

Довелося розпочати спеціально пропускати дзвінки, якщо я точно впевнена, що нікуди не поїду. Якщо люди зовсім мене розуміти не хочуть. Відповідаю тільки тоді, коли маю вільний час і бажання!

Буває, що син просто дзвонить, а з невісткою такого немає, вона у ста відсотках випадків набирає мій номер лише тоді, коли потрібно приїхати, та погуляти з дівчатками.

Краще так. Не відповісти, потім передзвонити, почути, що вже нічого не треба, ніж зайвий раз відмовляти. Ображають їх мої відмови! Їм би обом повчитися поважати час інших людей.

Я не готова бути безвідмовною бабусею на виклик! Син швидко виріс, онуки теж швидко виростуть. Якщо відмовлятися від усього на догоду дітям та онукам, то великий ризик одного разу опинитися на самоті!

Перебувати під гнітом відчуття власної непотрібності й порожнечі, де ні особистого життя, ні інтересів, бо у всьому собі відмовляла заради дітей! Як вважаєте, чи маю я бігти до онучок за першим покликом?

КІНЕЦЬ.