Ми не хочемо до молодих лізти, щоб потім не нарікали, – сказала сваха. Та буде гірше, як моя Світлана його з квартири прожене, і Ігор в них осіяє, бо куди подінеться, свого житла в нього немає. Але свати поки все “добре”, сидять тихо. А вже десь два місяці, як я не ношу дочці торби. Я сказала, щоб приходили їсти ввечері всі, окрім зятя звісно, до нас з чоловіком. Я наготую напечу і так мені спокійніше бо і онуки ситі, і цьому Ігорю я не догоджаю. Питаю якось дочки, чим він вечеряє, каже, що мівіною. Мені, якщо чесно, байдуже
Я в квартиру дочки навіть приходити не хочу. А все через зятя, який дуже лінивий. Ігор краще зайву годинку на дивані полежить, ніж якийсь підробіток почне шукати.
– Ігорю, та шукай якийсь підробіток, в тебе сім’я: дружина і двоє дітей!, – кажу я йому. А у відповідь чую: “Це ви у всьому винні, бо не навчили свою дочку жити економніше!”
– Та куди ще економніше, зятю? Ви ж одні макарони їсте і то, нашого виробника, бо вони дешевші.
Живе дочка з зятем в квартирі, яка дісталась моєму чоловіку у спадок. На все готове зять прийшов. Ні рушника ні ложки з собою не взяв. Ми з чоловіком поки працюємо, то оплачуємо їм комунальні, бо хвилюємось, що діти в борги нас заженуть.
Але ми також скоро вже на пенсію вийдемо. Ще поки працюємо, то гроші маємо. Але я не хочу на своєму горбі тягти цього “лінивця”.
Раніше я раз чи два в тиждень купляла торби продуктів і несла дочці. Мені її шкода, двоє дітей, ще й хлопців, вони ростуть, хочуть їсти. Сама ж Світлана на свою зарплату не витягує, хоч би як хотіла.
Я вже і зі свахою зідзвонювалася,
– Ми не хочемо до молодих лізти, щоб потім не нарікали.
Я вже казала їм, що буде гірше, як моя Світлана його з квартири прожене, і Ігор в них осіяє, бо куди подінеться, свого житла в нього немає.
Але свати поки все “добре”, сидять тихо.
А вже десь два місяці, як я не ношу дочці торби. Я сказала, щоб приходили їсти ввечері всі, окрім зятя звісно, до нас з чоловіком.
Я наготую напечу і так мені спокійніше бо і онуки ситі, і цьому Ігорю я не догоджаю.
Питаю якось дочки, чим він вечеряє, каже, що мівіною. Мені, якщо чесно, байдуже.
Я б рада була почути, що Світланка подає на розлучення, але вона каже: “А як я сама з дітьми собі ради дам?”
Я не знаю, може то ми винні з чоловіком, що так дочку виховали, але її позиції я не розумію.
Як нам бути, бо ми не вічні? як дочка собі без нас ради давати буде?