Мене звати Оксана, мені 31 рік. Я живу зі своїм чоловіком Дмитром вже більше двох років. Наші стосунки почалися несподівано, і я ніколи не думала, що життя так зміниться.

Коли ми познайомилися, Дмитро був студентом останнього курсу університету і працював на півставки в книжковому магазині. Він завжди був таким уважним і дбайливим, приносив мені каву на перервах, дарував маленькі приємні подарунки, і нам подобалося проводити час разом.

Спочатку ми знімали невеликі номери в готелях, щоб мати можливість побути вдвох. Дмитро жив з мамою та вітчимом, у невеликій квартирі. Його мати, Марія Василівна, була дуже привітною жінкою, але умови життя Дмитра залишали бажати кращого. Він спав на старому дивані у кімнаті, що більше нагадувала старий склад.

Дмитро працював з 18 років на різних роботах: роздавав листівки, працював вантажником на складі, а потім продавцем у книгарні.

Коли ми почали зустрічатися, він зібрав гроші і прийшов на презентацію моєї фотовиставки, дуже гарно одягнений. Пізніше він знайшов постійну роботу в невеликій IT-компанії, і ми вирішили жити разом.

Влітку ми орендували квартиру, яку нам допомогла знайти його мати. Дмитро сплатив за оренду на два місяці наперед, і ми поїхали на кілька днів до Карпат. Він був натхненний новим житлом, ми постійно щось купували для облаштування, готували разом і почувалися щасливими.

Однак невдовзі ситуація змінилася. Мої батьки переїхали до свого заміського будинку, і ми з Дмитром оселилися в їхній квартирі. З цього моменту Дмитро ніби змінився. Він став в’ялим, перестав допомагати по дому, втратив роботу і перестав брати участь у нашому спільному житті.

Мої нерви почали здавати. Я працюю на двох роботах, заробляю достатньо, але мені було шкода бачити, як мої гроші витрачаються на речі, які я не планувала.

Я оплачую комунальні послуги, купую продукти, а також доглядаю за нашим котом, що теж вимагає витрат. Якщо ми йдемо на день народження до друзів, то даруємо подарунки від нас обох, хоча фактично купую їх я.

Дмитро знайшов тимчасову роботу, але заробіток був невеликий і йшов на його особисті потреби. Про спільні походи в кафе чи ресторани не могло бути й мови. Я давно не отримувала від нього подарунків чи знаків уваги. Він не проявляв бажання щось змінювати, і я відчувала, що наша любов руйнується.

Одного вечора я вирішила серйозно поговорити з ним. “Дмитро, нам треба поговорити,” – почала я, намагаючись говорити м’яко, але рішуче. Він зітхнув і сів навпроти мене. “Ти знаєш, що я працюю на двох роботах, і мені важко справлятися з фінансовими обов’язками одній. Ми повинні вирішувати це разом.”

Він подивився на мене з втомою в очах. “Я розумію, Оксано. Але я відчуваю себе нікчемним. Ти все контролюєш, і я не знаю, як допомогти. Здається, що все, що я роблю, неправильно.”

Я взяла його за руку. “Я не хочу, щоб ти почувався так. Мені важливо, щоб ми були командою. Можливо, ми знайдемо спосіб, щоб ти знову почувався потрібним і корисним? Давай спробуємо розділити обов’язки і вирішити, хто за що відповідає.”

Дмитро задумався, потім кивнув. “Гаразд, давай спробуємо. Я знайду роботу і постараюся більше брати участь у наших справах.”

Ми почали повільно, крок за кроком, розподіляти обов’язки. Дмитро знайшов роботу, хай і не високооплачувану, але стабільну. Ми почали разом планувати бюджет і покупки, враховуючи інтереси одне одного. Поступово він став більш активним і відповідальним.

Минуло кілька місяців, і наше життя почало налагоджуватися. Ми стали ближчими, почали краще розуміти одне одного. Дмитро знову почав дарувати мені маленькі подарунки і знаки уваги. Я зрозуміла, що не можу і не повинна все контролювати, і дозволила йому брати ініціативу в деяких питаннях.

Звичайно, не все було ідеально. Бували сварки і непорозуміння, але ми вчилися справлятися з цим разом. Я усвідомила, що найважливіше у стосунках – це підтримка і повага одне до одного. Ми разом долали труднощі і насолоджувалися щасливими моментами.

Тепер я впевнена, що ми зможемо впоратися з будь-якими проблемами, якщо будемо працювати над нашими стосунками і підтримувати одне одного. Ми продовжуємо вчитися і рости разом, і я вірю, що наша любов стане тільки міцнішою з часом.

КІНЕЦЬ.