Я кажу чоловіку, мовляв поїду з дітьми на кілька днів додому в Одесу, хоч зануримося трохи у нашу чорноморську водичку, поплаваємо та засмагнемо. І тут Женя мій почав переминатися з ноги на ногу, ніяковіти.

Виявляється, вони з матусею таке провернули у мене за спиною! А квартира ж моя, на хвилиночку! От як провчити тепер чоловіка й свекруху, га? Але проста так це залишити я не збираюся!

Женя мені каже: люба, я вам з дітьми найкращий будиночок десь на узбережжі орендую! Але нащо, скажіть на милість, мені будиночок, якщо я маю своє житло?

Щоправда, в ньому без мого відому якісь знайомі свекрухи оселилися, а Марта Іванівна – грошики собі в кишеньку, їй же треба.

Ми з чоловіком самі з Одеси. Та жили і працювали, купили нам мої батьки, які в Італії, квартиру двокімнатну, народилися діти, син і донечка.

Але два роки тому Женю по роботі перевили у Львів, тож ми другий рік живемо на заході України, орендуємо житло, працюємо.

А вдома за квартирою і речами, які в ній залишилися, наглядає мама чоловіка Марта Іванівна, яка живе в одному з нами районі у своїй квартирі.

Чекали ми, що Жені дадуть ось-ось відпустку, але її перенесли аж на жовтень, тож я і надумала поїхати на якийсь час додому з дітьми, поки ще літо і я сама у відпустці.

І ось коли я про це сказала Жені, випливли дивні-предивні речі! Виявляється, що поки нас нема, у нашій квартирі живе родина якихось друзів Марти Іванівни, яких я знати не знаю і не бачила жодного разу!

В квартирі всі наші речі і речі дітей! Я сказала що проти цього, що нехай забираються. А що найцікавіше – так це те, що мама чоловіка сама забирає гроші за оренду! У неї ж, мовляв, пенсія маленька. а так хоч живе як людина.

У мене просто слів нема, чесно кажу.

Чоловік дивується, що я не хочу допомогти свекрусі і її знайомим. Хто правий? Як би ви вчинили?

А квартира ж моя, на хвилиночку! От як провчити тепер чоловіка й свекруху, га? Але проста так це залишити я не збираюся!

Джерело