– Мій батько до нас у гості приїжджає, — ніби між іншим, сказав Слава після телефонної розмови.
Я скривилася, але намагалася це зробити потай від чоловіка.

Я одного разу бачила свого свекра – він приїжджав на весілля, там напився, намагався розважити гостей безглуздими жартами, зганьбився перед моїми родичами.

До речі, майже вся моя рідня не п’є, тому жарти та витівки свекра були для них більш ніж огидними. Матері у Слави немає – він був ще підлітком, коли її не стало.

Він зростав у бабусі, а тато ходив у моря. Наразі, у Слави є тільки батько, який досі розповідає морські байки онукам телефоном. Мені це теж не подобається, але діти в захваті.

– Надовго?

– Що за питання? Він у нас вісім років не був, і онуків тільки телефоном бачив. Нехай приїжджає настільки, наскільки хоче, кімната для його проживання є.

Складність була ще в тому, що моя мама, Віра Степанівна, часто заходила до онуків: водила старшу Оленку на заняття танцями, та вчила молодшого Сергія правильно вимовляти звуки та слова, бо сама працювала логопедом.

Віри Степанівни «було багато» в сім’ї Слави, вона змушувала всіх жити за її правилами, як би онуки та Слава їй не чинили опір.

Маму слухалася лише Віка, затюкана нею з дитинства.

– Ну, а що скаже мама на його приїзд? Твій батько їй ще з дня весілля не сподобався!

– А що мені твоя мама? Вона мені не указ!

Вадим Юрійович приїхав у вихідний день, діти були вдома. Онуки знали дідуся завдяки відеозв’язку й одразу накинулися на нього з обіймами.

Дід-веселун із задоволенням приймав ці обійми, тягав дітей на руках і дозволяв сідати на шию. На стіл Вадим Юрійович виклав солодощі, морські делікатеси, та пляшечку.

– Ми не п’ємо! Тим паче вдень!

– Який день? Вже чотири години вечора. Нічого й чути не хочу, господиня, накривай на стіл, свекор приїхав!

– Мама прийде сьогодні займатися із Сергійком і буде скандал!

– А ми й маму посадимо за стіл!

Я накрила на стіл і демонстративно вийшла з кухні, не бажаючи брати участь у цьому гулянні. Коли прийшла мама, чоловіки були вже веселі.

– Це якийсь приклад ви дітям показуєте? Вони з роду цього не бачили!

– По-перше, привіт, свахо! А по-друге, нічого в цьому особливого немає, це зустріч батька та сина.

Віра Степанівна не хотіла продовжувати розмову, вона теж, пирхаючи, вийшла з кухні.
– Бабуся, давай сьогодні не займатимемося, дідусь же приїхав, я хочу з ним посидіти, — почувся голос Сергія.

– Нема чого тобі дивитися на цю вакханалію, — забурчала бабуся.

Дід приїхав на тиждень, і весь цей тиждень у дітей було справжнє свято – походи до цирку, до лялькового театру, на атракціони, купувалися солодощі та подарунки.

Я скрипіла зубами, але терпіла, Славко радів за дітей – не завжди в них такі радісні події. І ось субота – день перед від’їздом свекра!

Знову накрили стіл, дістали недопиту пляшку. Знову прийшла Віра Степанівна займатися із Сергієм.

– Знову за своє! – Та скільки можна? Діти дивляться!

– Ну то й що? І ти, свахо, з нами сідай. Хоч чаю вип’єш. Не гнівайся, розслабся!

– Та як тут не злитися, дітей за тиждень не впізнати! Усього тиждень, а як розпестилися! У нас режим, все за розкладом, а Оленка два заняття танцями пропустила через ваші гулянки, та розваги, хіба так можна?

– Навіщо дітям на канікулах цей режим! Лєнка весь рік у школі навчалася, відпочити вона може, хоч би від цих танців?

– До речі, вона мені по секрету сказала, що терпіти їх не може. Хочете з неї балерину зробити? Так не треба це робити через силу!

– А хто їх учить всякої гидоти? Сергійко руку під пахву засуває і квакаючі звуки видає, ще при цьому й регоче. Це, по-твоєму, нормально?

– А навіщо Сергія мучити своїми уроками, подумаєш, він французьку букву «р» вимовляє, ну і що? З цим живуть!

– Я тобі ось що хочу сказати – припиняй лізти у сім’ю дітей та онуків, займайся своїми справами, тебе тут багато!

– Це не твоя справа! І взагалі – ти приїхав та поїхав, до побачення! Ще б років десять не приїжджав, доки онуки не підросли!

– Ну ось що, свахо, я прийняв рішення! Я все одно на пенсії, поїду, продам квартиру, та повернуся сюди – куплю квартиру поряд.

– Не дам я тобі з онуків робити солдафонів! Мій син став якимось підкаблучником серед вас, жінок, але онуки не повинні страждати, ти ж їм дихати не даєш!

– Ура! – пролунали з кімнати дитячі голоси. – До нас дід переїжджає!
Віра Степанівна заскрипіла зубами – її зачепили його слова.

– А яке виховання ти їм даси? Жабу під пахвою? Своє пінне, та ігристе, як на весіллі!
– Жодного не дам! Виховувати мають батьки, а дідусі та бабусі ненав’язливо балувати!

– А п’ю я тільки на свята, і вмію повеселитися, не те, що твоя чванлива рідня. “Ах, ми не п’ємо!” — і сидять із дерев’яними обличчями, виделкою в тарілці колупають.

– Я приїду сюди тільки для того, щоб тебе контролювати, щоби ти в сім’ю не лізла.

Свекор справді виконав свою загрозу! Він купив квартиру в сусідньому під’їзді на радість онукам, і на зло мені та мамі. Ні, він не лізе в нашу сім’ю, і не нав’язує своїх правил.

Він просто приймає онуків у себе вдома і вивідує обставини. Якщо онуки скаржаться на зайве виховання бабусі, він вживає заходів – дзвонить їй і все висловлює.

Вона приходить все рідше в сім’ю Слави, свої права вона там уже не качає! Бо здогадується, що зі мною жарти погані! Розрадьте, хто з них має рацію?

КІНЕЦЬ.