– Не вір йому, дитино! – голосно промовила бабуся, що з’явилася немов з нізвідки, заглядаючи, в очі Аллі, яка чекала на чоловіка біля машини.

– Ви мені? – Подивилася Алла на всі боки. Чоловік вийшов із магазину та попрямував до авто, а на стоянці поблизу нікого не було, крім Алли.

Безперечно, фраза, кинута незнайомою старенькою, адресована їй. Бабуся більше нічого не сказала і пішла геть.

– Ти її знаєш? – Запитав Василь, який саме закидав пакети з продуктами в багажник у дружини.

– Ні. – Алла спантеличено проводжала поглядом стареньку.

– Що вона хотіла?

– Не знаю. Дивна якась.

– Поїхали? – упоравшись із покупками Василь, зачинив багажник і відчинив двері дружині.

Алла застигла на кілька секунд, їй хотілося наздогнати незнайому бабусю і прояснити, що вона мала на увазі. Поцілунок чоловіка відволік від цього бажання.

“Чи мало… Може, і не їй було сказано… Людина у віці схильна розмовляти сама з собою…” – заспокоювала себе Алла, тим більше у неї немає жодного приводу сумніватися в коханому.

Василь любить її і ніколи не приховує свої почуття, де б вони не знаходилися: вдома, в гостях, у торговому центрі, в машині.

Він постійно обіймає і цілує, освідчується в коханні, немов учора одружилися, а в них за плечима два роки подружнього життя.

– Солодка парочка! – називають їх старші сестри Василя. – Знову весь вечір обійматиметися голубки?..

– Гарна пара… Яке кохання… – куди б разом не прийшли молодята, тільки чути і від родичів, і від знайомих.

А Василь з трепетом дбає про дружину, не соромиться на людях висловлювати свої почуття.

Ніжно торкається своїми губами обличчя, шиї, вух Алли і шепоче, шепоче їй гарні слова, тож у неї рум’янець на щоках грає.

– Більше двох – кажуть уголос! Вдома не натішилися один одним? – обов’язково хтось зауважує.

– Ой та годі! Так приємно дивитись. А кому незручно, ті відвернуться. Заздрити мовчки треба. – Завжди знайдеться і той, хто заступиться за парочку.

Алла немов у чудовому сні, така щаслива, що навіть не віриться. Краще й не вигадаєш, як добре, надто добре.

Саме про таку сімейну ідилію вона мріяла. Жити так із чоловіком, щоб не тільки жодного разу не посваритися, а й косо не подивитися один на одного.

У батьків по-іншому було. Батьки, скільки вона пам’ятає себе, сварилися постійно з приводу і без. А потім тижнями грали у мовчанку.

Алла чудово пам’ятає дискомфорт у дні тиші, нахмурену матір, батька який байдуже лежав на дивані і уткнувся в телевізор.

“Краще б посварилися і помирилися, ніж так. Не намагаючись знайти компроміс і вирішити недомовки”.

Тепер у Алли своя родина, хай поки що і без дітей, але вони щасливі, скрізь разом.

Ось і на дні народження Рити, подруги Алли, сидять у кафе поряд. Василь, як завжди, за руку тримає дружину, очей з неї не зводить.

– Гарне кільце! – дівчата захоплюються окрасою іменинниці, а їхні чоловіки зітхають, тепер вдома розмов буде.

Доведеться розпаковувати заначки. Це як? Рита буде хизуватися, а вони чим гірші?

– Я теж у захваті. – махає пальчиками в повітрі Рита.

– А чому б і ні. Відправила чоловіка на заробітки. А там зарплата о-го-го.

– Ага. Тримай кишеню ширше. Це мені залицяльник подарував. А у мого благовірного – снігу взимку не допитаєшся. Він на будівництво будинку збирає, а я хочу жити тут і зараз.

– Ну ти даєш! – смикає Риту подружка, що сидить поруч. – А що коли до твого дійде?

– Не відомо ще, чим він займається. Ваші ось, он, Василь від своєї Алли – ні на крок, аж заздрі бере.

Висловилася Рита, свято продовжилося. Розважаються гості. Втомилися від танців.

Телефон Василя брязкнув – повідомлення прийшло.

– Аллочка, люба, я зараз. По роботі… – заметушився він і вийшов з-за столу надвір.

Алла теж захотіла подихати свіжим повітрям, тому вирішила також вийти надвір. Краще б не ходила…

Чоловіка на сходах не виявилося. Стоїть Алла, озирається…

Спустилася вниз і за кут кафе завернула, а там Василь не один “свіжим повітрям дихає”.

Рита в нього на шиї висне.

І як Алла не помітила, коли винуватка урочистості вийшла на вулицю? До Василя чи після. Шушукається парочка, Рита смієтьтся.

Дивиться Алла, як Василь за талію тримає її подружку, як у губи цілує.

Алла від побаченого і поворохнутися не могла.

Хіба таке буває? П’ять хвилин тому Аллі у вічному коханні присягався, а зараз подружку її обіймає.

– Дякую за колечко! – Тяжким голосом дякує Рита залицяльнику.

– Завтра чекай! А зараз повертатися час. Ти перша, а я за тобою.

Стоїть Алла і чекає на фінал, коли зрадники розходитися будуть.

А в пам’яті слова тієї бабусі дивної спливли: “Не вір йому, дитино!”

Ось як це може бути? Чи знала вона щось чи випадково сказала?

-Алла?! – Забелькотів Василь, здивований від несподіваної появи дружини, і відпустив “подружку”.

І лише Рита не здивувалася, а пройшла повз Аллу з нахабним виразом обличчя, ніби нічого не сталося.

– Алло, я зараз все поясню, – горе-чоловік підлетів до неї. – Вона ж перебрала, сама на мені повисла…

Я й схаменутися не встиг… Аллочка, — обійняв дружину, — я не знав, як від неї позбутися, очі її безсоромні. Ну не мовчи, кохана!

Слів немає в Алли.

– Поїдемо додому, вистачить із нас свята. – повів дружину в автомобіль.

Сіла Алла на сидінні пасажира. Відвернулася й усю дорогу у вікно дивилася. Василь вчепився в кермо, і несміливо так, кидав погляди на дружину.

Провинився, але не втрачав надії, що Алла пробачить і забуде цей неприємний для неї інцидент, аби Рита не втрутилася і не розповіла, що крутяться вони давно.

І багато разів проносило, але скільки мотузці не витися, а кінець колись буде. Обов’язково випливе правда назовні.

Не пробачила, не забула. Без сварок та з’ясування стосунків поставила крапку Алла. Кожна казочка має кінець. Мабуть і їхня історія підійшла до фіналу, шкода що не хепі – ендом закінчилася.

Знайшла Алла у собі сили перевернути зіпсовану сторінку і рушити вперед, не обертаючись на минуле.

Розлучилася і в інше місто перебралася. Подейкували, що вона вийшла заміж, народила.

Але ніхто не знав, як вона переживала після зради. Не одразу, але відпустило.

А щодо Василя, то він якийсь час після відходу Алли крутився з Ритою, поки одного разу, як в анекдоті, не повернувся несподівано її чоловік. Очевидно, хтось повідомив про захоплення дружини.

Василю дісталося по перше число, і не тільки йому. Рита потім у сонцезахисних окулярах тижнів зо два ходила.

А про Василя потім чутки пішли, що поки на Аллі одружений був, не тільки з Ритою гуляв, але й з іншими її подружками: Ганною, Марією…

– Фу, – думає Алла, – добре, що розв’язала доля, позбавила “щастя” такого, обличчя його істинне показала.

А то буває, живуть з такими Васильками і не знають, що вірити їм не можна. А щастя любить тишу, а не показуху.

Погано на душі від одного спогаду про колишнє. Солодко стеле, та спати неможливо.

І встигав, до всіх залицятися. Зате на людях порядний сім’янин і люблячий чоловік. А чи любив, якщо жодної спідниці повз себе не пропустив? З ліжка в ліжко скакав.

Попереджала чужа людина: “Не вір йому …”. Випадкових слів немає. Може, й знала, що старенька про Василя, містечко невеличке. Хто ж тепер скаже?

– Алло Леонідівно, можна я раніше піду? Мені дуже треба… – відпрошується молоденька співробітниця у начальниці відділу.

– Іди, звичайно, Оля… Оля зачекай!

– Так, Алла Леонідівно.

– Ти не ображайся, але не вір йому…

– Ви про що, Алло Леонідівно?

– Я про твого хлопця.

– Алло Леонідівно, нетактовно з Вашого боку лізти в чуже життя. – не стрималася дівчина. – Ви навіть не знаєте мого Вітю, а намовляєте.

– Та я бачила вас на корпоративі разом.

– Не вам судити. Ви краще своє життя влаштуйте! Самотність нікому на користь не йде.

Зітхнула Алла і не стала більше лізти до дівчинки.

Не минуло й тижня, як Оля прийшла до начальниці заплакана.

– Вибачте, нагрубила, не повірила… А ви правду тоді мені сказали…

Негідником  Вітя виявився, ух, ще яким. – І знову в сльози дівчина. — Найкраще бути, як ви!

– Не ображаюся я  на тебе. Все в житті буває, досвід з переживаннями набувається, на чужих помилках не кожен навчитися здатний. Ну, а з чого ти взяла, що я одна?

– Ну так Ви ніколи не розповідаєте ні про чоловіка, ні про дітей, та й у соцмережах одна лише Ваша фотографія.

Усміхнулася завжди серйозна Алла, погладила по голові дівчину.

– Заміжня я. Чоловік – професор, син – інститут минулого року закінчив. А для щастя тиша потрібна. Не треба його виставляти напоказ. Справжні почуття наодинці виявляють, а не на публіці. Пам’ятай про це, Оля. І обов’язково зустрінеш гідну людину.