Ранок почався не з кавою. Син все хникав, чоловік бігав по будинку.

– Катю, де моя біла сорочка, яку я просив тебе випрати два дні тому?

Катя втомлено відчинила шафу і зрозуміла, що сорочка так і залишилася в кошику з білизною.

– Я зовсім забула про неї… Вибач. Давай, іншу попрасую?

-Забула! Іншу! А мені потрібна саме ця! Біла сорочка! Чи в мене білих десять, на вибір? Чудово! Тепер доведеться йти у тій, де пляма так і не відійшла! І паритись у піджаку весь день, щоб цієї плями не було видно!

-Там зовсім крихітна цятка. Ніхто не помітить.

– Я помічу, Катю! Я зауважу! Такий важливий день! Я ж сто разів тобі казав, наскільки важливою є для мене сьогоднішня презентація. Приїдуть серйозні люди, стоїть питання мого підвищення! А ти… Сьогодні з ранку все мало бути ідеально, а я ще більше рознервувався!

Думав, вип’ю кави та поїду на роботу, а тут… Повний бедлам. І до речі, де моя краватка із синьою смужкою? Нічого не можу знайти! Господи, невже так важко було мені з вечора приготувати?!

Катя не витримала.

-Так, милий, важко! Ти вже вибач, але я теж працюю. А ще займаюся нашим сином: учора до десятої вечора робили з Михайликом виріб у садок. І недугу, до речі, на ногах переношу! Знаєш, як приємно? Я вчора так вимоталася, що просто відключилася.

– Ти все нездужаєш, – у відповідь пробурчав чоловік. – Набридло.

На очах виступали зрадливі сльози. Замість того щоб обійняти, підтримати її, він ще й винить у всому! Начебто вона спеціально заслабла!

Син знову потягнув за рукав.

– Мамо, я не хочу в садок! У мене животик.

– Животик у тебе кожного ранку, а мамі треба ходити на роботу.

– Ти обіцяла влаштувати нам вихідний… – просив син.

-Так. Щойно буде відпустка.

– Не хочу в садок! – знову захникав Михайлик і Катя відчула, як голова стає важкою. Чудово. Ось тільки цього не вистачало.

У садку вона ледве залишила сина. Ппомчала на роботу. Він ще такий маленький… І так плакав! На зупинці, звичайно, було повно народу і жодної маршрутки на горизонті. Катя подивилася на годинник: запізниться, точно спізниться! Що робити? Прийдеться викликати таксі і платити втридорога.

“І все одно запізнилася!” – З досадою подумала Катя, глянувши на офісний годинник. До неї одразу підбігла Ніна, її колега.

– Катю, ти вибач, що я з ранку з поганими новинами. Але тут тільки-но була Віра Петрівна і вона явно не з тієї ноги встала! Просила передати тобі, що як тільки ти з’явишся, одразу до неї.

Катя важко зітхнула і рушила до начальниці. Віра Петрівн взагалі рідко була в настрої. Вона любила чіплятися по дрібницях, особливо, коли її зранку хтось засмутить. А засмутитися Віра Петрівн могла навіть через те, що вранці їй не сподобалася кава. У них в офісі навіть жарт був: кава з ранку не задалася, чекай біди. Однак, у Віри Петрівни були улюбленці серед підлеглих, яким вона завжди все прощала. Катя була не серед них.

-Катерино, який сюрприз! – з порога почала Віра Петрівна, розплившись у єхидній посмішці. Катя нелюбила, коли її називали Катериною, але, як завжди, промовчала. – Треба ж! Сьогодні майже без запізнень: лише 15 хвилин від початку робочого дня.

– Віра Петрівна. Я поясню…

– Знаю знаю! Дитина, пробки. Погода погода. Все це я знаю, Катерино. Але мене ваші проблеми мало турбують, якщо чесно. Ти постійно відпрошуєшся. На твої запізнення я заплющувала очі, але досить…

– Віра Петрівна, – мало не плачучи, промовила Катя. – Вибачте, будь ласка! Але в мене Михайло, син, тільки-но в садок пішов. Тиждень ходимо, два нездужаємо.

-Це я помітила, – начальниця виразно подивилася їй у вічі і скривила яскраво-червоні, ідеально окреслені губи. – Але, як я вже сказала: мені начхати на ваші проблеми! Є робота, правила. Знайди, зрештою, того, хто сидітиме з дитиною, поки вона нездужає! Я більше не закриватиму очі на все це. Останнє попередження.

Каті стало зле. Навіть закрутилася голова. Вона зрозуміла, що ще трохи і в неї просто остаточно здадуть нерви. Михайло багато нездужає, це так. Але він маленький і тільки-но пішов у садок. Вона не готова залишити свою дитину в такому стані з чужою людиною! Та й не ті гроші Катя тут заробляє, щоби наймати няню. За такого розкладу легше сидіти з ним самій.

А ще, Каті стало дуже прикро. Павло, один із улюбленців Віри Петрівни, міг взагалі не приїжджати на роботу. А вже запізнення на годину або обід, що затягнувся – це взагалі для нього було звичайною справою. Те, що Віра Петрівна до нього нерівно дихає, тому все прощає, всі знали. Але чому її, Катю, вона вичитує, як школярку? Правила мають бути однакові для всіх, якщо вони є!

Зрештою, жінка наважилася.

-Не треба попереджень, Віра Петрівна, я сама піду. Відпрацюю, скільки потрібно, і піду.

Брови начальниці повзли вгору.

– Ти ж розумієш, що якщо це блеф, то не дуже вдалий? Я тебе не утримуватиму!

– Це не блеф. Я звільняюсь.

Катя йшла додому, занурившись у нвеселі думки. Зрештою, все не так вже й безнадійно. Вихід є. Сестра давно пропонувала їй підробітки на віддаленні, але вона все не знаходила на це ні сил, ні часу. Тепер всього цього більш ніж достатньо. Так, вона трохи втратить у грошах, натомість із сином зможе проводити більше часу. Вони переживуть цей непростий період разом, а потім обов’язково знайде собі нову роботу.

Коли Михайлик підросте, зміцніє, перестане стільки нездужати. А зараз Катя обов’язково запише його до якоїсь спортивної секції. У басейн або на ті заняття для трирічок, які вона бачила у рекламі… Може, й здоров’я покращає. На даний момент це найоптимальніший варіант для них.

Катя вже хотіла звернути до свого під’їзду, але тут у сумці задзвонив телефон. Нагадування. Ну, звичайно, вдома закінчилися продукти.

“Не піду!” – подумала вона. Після сварки з начальницею, звільнення, вона почувала себе вимотаною, як ніколи. Хотілося прилягти. Ще це погане само почуття, як на зло, ніяк не проходила. Але потім Катя зрозуміла: доведеться йти. У холодильнику просто нічого немає. Треба купити бодай вареників на вечерю.

У супермаркеті вона, як завжди, варениками не обмежилася і опинилася на касі із двома пакетами. Простягнувши чек, їй усміхнулася касирка.

-Ваш чек бере участь у розіграші. Підійдіть з ним туди, зареєструйте у нашого співробітника, а він скаже, що робити далі!

“Ще чого!» – подумала Катя, а сама сказала усміхненій касирці:

-Та ні, я не піду. Часу зовсім нема.

– Дівчино, йдіть, можна виграти непоганий приз. Хоч порадієте, – з несподіваною теплотою сказала касирка. – А то ви така сумна … Вибачте, що лізу не в свою справу. Тяжкий день, так? – Вона знову співчутливо посміхнулася і Катя мало не розплакалася прямо на касі.

-Щей який.

Вона ніколи нічого не вигравала, але участь доброї касирки зіграла свою роль. Катя неохоче поплелася туди, куди вказала жінка.

– Добрий день! Де тут розіграш?

-А прямо тут, – привітно сказав молодий хлопець у кепці з логотипом магазину. – Я поки запишу номер вашого чека, а ви крутіть колесо.

Катя із запізненням помітила велике колесо удачі, на яке спочатку не звернула уваги. Вона, легко, крутнула колесо, і стрілка швидко зупинилася.

-Втаю! – усміхнувся хлопець і вручив їй іграшку: великого гарного зайця з серцем.

Дивно. Це був лише заєць. Не чек на мільйон і не сертифікат на золоті прикраси, але вона зраділа так, як не раділа, мабуть, жодного разу в житті.

-Це мені? – не повірила Катя. У ній начебто прокинулася маленька щаслива дівчинка, якої вона давно вже не було.

– Звичайно вам. Ви виграли.

– Я виграла, – посміхнулася Катя вперше за цей день і вирушила додому.

Вона відчинила двері і здивовано застигла посеред коридору, міцно притискаючи зайця до себе. Назустріч вийшов чоловік.

-О! Привіт. Не чекав на тебе так рано… Сюрприз накрився. У мене ще не все готове.

Він винно розвів руками.

-Вибач. Вранці я поводився погано. Вирішив виправити помилку. Готую вечерю, а Михайлика відвіз до мами. Завтра вихідний, проведемо його вдвох?

-Я пішла з роботи, – видавила Катя.

-Як? Зовсім?

Вона кивнула головою. Повисла мовчанка. Нарешті чоловік підійшов і міцно її обійняв. Вони застигли.

-Нічого хорошого від цієї роботи ти все одно не бачила. Нічого, прорвемося! Тим більше мене підвищили. Забудь. І пішли за стіл. До речі, а що це в тебе за заєць?

Катя посміхнулася.

-Ти не повіриш. Виграла.

-О, відчуваю, це дуже захоплююча історія. Починай з самого початку, а я послухаю, поки готую. Бо ж у нас ще цілі вихідні попереду!