Ми святкували 18-річчя мого сина, я була щаслива, що все так добре склалося. Мій чоловік сам запропонував належним чином відсвяткувати цю дату, я ще тоді здивувалася, бо святкування дещо не на часі, але підтримала цю його ініціативу.

Звідки ж я знала, що після гучного свята з подарунками і гарними словами, відразу на наступний день мій чоловік заявить, що Максим уже повнолітній і має жити окремо.

Сказати, що я була ошелешена, це нічого не сказати, адже я була впевнена, що мій чоловік Вадим, хоч і не є рідним батьком Максима, та все ж його любить. А тут з’ясувалося раптом, що все не так, як я собі думала.

Я рано стала вдовою, чоловік раптово покинув нас, коли сину було всього три рочки. Я важко пережила цей момент, і ще довго намагалася повернутися до нормального життя, а потім навіть вийшла вдруге заміж.

Вадим відразу забрав нас з сином у свій будинок, і дуже добре ладнав з моїм сином. А згодом у нас народилася спільна донечка.

Треба відмітити, що чоловік ніколи не робив різниці між дітьми, і не ділив їх на своїх і не своїх. Якщо купував одяг чи іграшки – то відразу обом, це стосувалося також і відпочинку, ми все завжди робили разом.

Тому позиція чоловіка стала зараз для мене повною несподіванкою. Я навіть не уявляю, чому він так зробив.

– А як же Максим? Він по суті твій син, – не витримала я.

– Він мені чужий. Я чекав, щоб йому виповнилося 18 років, а далі нехай сам дає собі раду, – твердо стояв на своєму Вадим.

– Ти коли брав мене заміж знав, що я маю дитину. Саме тому ти не можеш уникати відповідальності. Він не має рідного батька. Куди ж він піде?

– Нехай йде на роботу і знімає квартиру, або переїжджає до твоїх батьків – мені байдуже, – поставив жирну крапку на цій темі Вадим.

Оскільки я явно не була готова до такої розмови, то я сказала, що мені треба подумати. Вадим дав мені місяць на роздуми.

Моя мама обурена вчинком зятя, каже, що до цього моменту вона вважала його нормальною людиною, а зараз дуже в ньому розчарувалася. Ніхто ж не просить, щоб він купував сину квартиру чи машину, але виставляти дитину з дому отак просто тому, що він вже повнолітній – це вже занадто.

– Забирай дітей, і переїжджайте до мене, а він нехай сам сидить в своїх хоромах, якщо такий розумний, – радить мені мама. Але я не можу теж так рубати з плеча, адже у мене є ще один син.

Я теж не сподівалася від Вадима такого рішення, тому розгублена, і просто не знаю, що мені робити. Ми разом 15 років, за весь цей час ми навіть ніколи серйозно не сварилися.

Нашому спільному сину 13 років, він дуже любить і батька, і старшого брата, Максим для нього в усьому авторитет. От як це зараз буде виглядати, коли я одному сину вкажу на двері? Я просто не зможу так зробити.

Ситуація дуже непроста і неоднозначна. Дайте мені пораду, що мені робити? І чи правий мій чоловік, коли виставив такі умови? Може є якийсь інший вихід? Що б ви зробили на моєму місці?

Джерело