Сім’я маминої сестри Олени завжди була без вдачі в побутовому плані. Тітка так і не нажила свого власного житла. Точніше, житла свого вона позбулася колись. Не змогла виплатити кредит, взятий колишнім чоловіком, і довелося продавати.

— На старості років живу в орендованому житлі, – плакала тітка в гостях у моєї мами, – так, знаю, сама дурепа, сама й винна, нікому було мізки на місце поставити.

Із сім’ї у тітки – цивільний чоловік і донька красуня Юля. Дівчина реально виросла дуже привабливою, висока, струнка, хлопці задивлялися. Навчалася Юля не дуже, але я вважала її в житті пробивною та практичною.

У 20 років в орендовану двокімнатну квартиру Юля привела і свого співмешканця.

— Ми з Ромою вирішили жити разом, – оголосила вона батькам, – поки не будемо розписуватися, а там, як піде.

Мама моя на правах старшої сестри пробувала було обуритися:

— Олено, ну гаразд ти, тобі пʼятдесят скоро, а навіщо ти доньці дозволяєш жити без розпису в такому юному віці, та ще й із вами? Ромі майже 30 років, потрібно думати про свою сім’ю, про своє житло. Та й слава піде про дівчину нехороша.

— Розумієш, – відповідала Олена, – розписуватися ні він, ні моя донька не хоче. Так і каже, подивлюся, мовляв, що за людина. Поспішати не буду. А мені здається, що жадібнуватий він хлопець.

А потім Юлі пощастило дуже вигідно влаштуватися на роботу і в дівчини з’явилася можливість узяти в іпотеку невелику квартиру. Зате своє житло. Ми раділи: хоч одна перестане по орендованих кутках мотатися.

Двоюрідна сестра переїхала у свою квартиру, почала облаштовуватися. Рома перебрався з нею. Юля добре заробляла, робила потихеньку ремонт, купувала меблі.

Тільки ми дивувалися, чого заміж не йде і чому купує на свої гроші все, адже співмешканець, начебто, теж усім цим користується.

— Поки іпотеку сплачую, – говорила Юля, – сенсу немає заміж виходити, інакше квартира, за яку іпотеку в шлюбі платять, все одно може бути поділена. А я хочу все своє. Ромка? Так, подарунки мені дарує, на харчування дає, машину купив.

Подарував Рома своїй дівчині за весь час спільного життя лише породисту кішку, телевізор для кухні, шкіряну куртку і каблучку маленьку золоту. Усе інше Юля купувала на свої. З нуля. А після 5 років спільного життя вони раптом розійшлися.

— Не можу я з ним більше, – в серцях сказала Юля, – ліжко зламалося, попросила в нього грошей, а він відмовив. Півроку на матраці на підлозі спали.

— Якби ми були одружені, – сказав Рома коханій, – я б і вкладався в меблі та все інше. А так – чуже це все, не моє.

Нормальний хід. Майже 5 років прожив не у своєму, не на своєму спав, не зі свого їв, попереднє ліжко Юля сама купувала, а зламалося воно, найімовірніше, через габарити Роми, великий хлопець, що не кажи.

Рома, зрозумівши, що Юля не хоче з ним далі жити, запропонував розійтися мирно, розлучитися друзями: він забере половину всього і свої подарунки.

— Юля, – говорила моя мама, – а чого половину? Ти все купувала сама. Ось нехай і забирає тільки те, що він дарував.

Рома і забрав: телевізор із кухні, каблучку, а куртку Юля зносила, от невдача.

— Я холодильник заберу, або ще ноутбук, а краще і те, і інше, – сказав Рома, – як компенсацію. Адже я тут теж жив і на харчування гроші давав, і возив Юлю на своїй машині.

У цей момент у Юлі у квартирі були я, мій чоловік і її вітчим.

— Кішку забрати не хочеш? – запитує мій чоловік, – Це ж ти дарував? Чи не потрібна, за нею ж прибирати треба, та вона й їсти буде хотіти щодня?

— Кішка – це подарунок, – важливо заявив Рома, – а подарунки не забирають.

Ми так і вибухнули від сміху. Кішка – подарунок, а замість куртки він холодильник і ноутбук вимагає? На харчування він давав, а сам не їв чи що? Гнали ми цього Рому в три шиї. Замок на дверях одразу ж поміняли.

Олена ридає: Юлька і так заміж не поспішає, а після такого нареченого і зовсім про чоловіків чути нічого не хоче.

— 5 років жили, – відповідає Юлька, – а він такий жадібний виявився. А якби розписалися, то я б і за квартиру зараз судилася? Добре, що дітей немає. Мати через чоловіка квартири позбулася, я такого не хочу.

Найцікавіше, що Рома телефонує їй періодично, пропонує все з початку почати, тільки тепер уже одружитися, як годиться.

Що це? На роду написано моїй тітці і двоюрідній сестрі зустрічати на життєвому шляху таких чоловіків?

І сестру шкода, невже тепер зовсім без сім’ї залишиться? Вона начебто розумна дівчина, реально на речі дивиться.

— Тепер уже точно – тільки цивільний шлюб, – каже, – а жити піду на його територію, на все готове. Щоб не ділити потім кішок і холодильники.

Як вважаєте, Юля має рацію?

Чи не можна так категорично і скептично ставитися до всіх чоловіків, якщо один попався не дуже порядний?

КІНЕЦЬ.