Сестру кинув хлопець, коли дізнався, що вона у положенні. Мама вмовила Юлю не позбавлятися від дитини. Жили вони разом, тим більше мама обіцяла допомогу та підтримку. Та й робота у сестри була.

Після появи племінника, я дала сестрі гроші у борг. Юлі на коляску, яку вона захотіла, п’ятнадцяти тисяч не вистачало.

Можна було б зробити ці гроші подарунком, але подарунок уже був. Юля просила набір одягу для виписки та мобіль у ліжечко, я купила та подарувала.

Під час декрету я сестру не турбувала. Пам’ятала, як це, сидіти в декреті. Маленька дитина, вони з мамою удвох, з грошима не дуже. Коли Юля вийшла на роботу, та відпрацювала пів року, я спитала про гроші.

– Зараз не можу повернути, але я пам’ятаю. Обов’язково віддам, – відповіла Юля.

Ще через пів року вона познайомилася з Микитою. Через рік після знайомства, вони одружилися. Незадовго до весілля я знову підходила до Юлі, та розповідала, що маю фінансові проблеми.

– Ой, знаєш, зараз не можу віддати, незабаром весілля! Після весілля віддам, нам же гроші подарують, — сказала Юля.

Гроші їм подарували, але до мене п’ятнадцять тисяч не дійшли. Юля та Микита купили дачу, додавши до подарованих на весілля грошей свої кошти. Годування мене сніданками продовжилося!

– Ой, ми за свердловину багато віддали! Ой, ми лазню поставили! Ой, ми машину купуємо…

– Ой, ой, ой – це все, що я чула від Юлі!

Забути про гроші у мене не вийшло. Я злилася на сестру і заздрила їй: у неї життя налагодилося, добрий чоловік із нормальним заробітком, а в мене все полетіло під укіс — чоловік покинув, залишилася одна з дитиною, довелося брати іпотеку…

А вона ніяк не могла віддати мені ці нещасні п’ятнадцять тисяч! Вони б мені стали у пригоді.

Нещодавно у Юлі та Микити з’явилася спільна дитина. Мене запрошували на урочисту виписку, але потім сестра передумала!

Просто мама дзвонила, коли Юля була ще у лікарні, та запропонувала купити сумісний подарунок.

– Я не купуватиму подарунок. Моїм подарунком буде прощення боргу, — повідомила я маму.

Мама передала мої слова Юлі. Мені прийшов переказ, двадцять тисяч, і повідомлення від сестри, що борг вона повернула з відсотками, але я їй всю душу витрясла своїм ниттям через ці гроші!

Тому вона більше мене бачити не хоче! Звісно, ​​не хоче! Допомоги потребувати перестала, от і не хоче.

Мама наголошує, що мені треба перепросити й помиритися з Юлею. Вона вважає, що я давно мала забути про ці гроші!

Я змирися! Я забувай! Я на уклін іди… Не хочу і не буду! Настав час визнати, що наші з Юлею дороги розійшлися.

Сплачую іпотеку, відкладаю дитині гроші на навчання, заощаджую. Є надія, що на бюджет вступить після одинадцятого класу. Можливо до коледжу піде, дитина ще не вирішила.

Але гроші відкладаю, зайвими не будуть. Не злиденна, але на деякі радощі життя не вистачає! Намагаюсь руки не опускати. Залицяльник є, навіть допомагає грошима!

Юля, як сир у маслі катається! Дачі, машини, відпустки, великі покупки… Забула, як дзвонила, та ревла, що суміш треба купити, а в гаманці сто гривень?

Забула, як я до неї мчала? Забула, що життя мінливе: сьогодні на коні, а завтра невідомо де! Не побажаю, щоб Юля це згадала, але й плакати не стану, якщо щось піде під укіс!

Як ви вважаєте, чи правильний шлях я обрала, стосовно сестри? Чи я дійсно винна, що вимагала своє, коли була в скруті?

КІНЕЦЬ.