Склалась така ситуація (недавно тут прочитала про подібне, також захотілось поділитися): у мене є молодший брат. У них із дружиною четверо дітей. Старшому 13, молодшій 3,5.

Дружина в нього не працює. Статки середні, скажімо так.

Стосунки у нас завжди були хороші, теплі, але не сказати, що дуже близькі. Ми спілкувалися, звичайно, зустрічалися на сімейних святах. Не більше.

Проблема в тому, що приблизно півроку тому вони дуже забажали спілкуватися з нами ближче. У нас діти вже дорослі, живуть і навчаються в іншому місті.

Ми тільки, можна сказати, з чоловіком скуштували принади вільного життя. Обидва обіймаємо керівні посади. Весь тиждень тяжко працюємо, на вихідних любимо присвячувати час одне одному, з’їздити кудись, сходити до ресторану, у театр тощо.

У нас велика дача, часто їздимо туди відпочивати. Так ось, вже півроку під будь-яким приводом сім’я брата в повному складі прагне приїхати до нас. Як вони, сміючись, кажуть, щоб нам нудно не було.

У підсумку, з вечора п’ятниці до неділі я відпрацьовую зміни біля верстата – плити, подаю, мию, розважаю і все інше. Ми вже взагалі не говоримо, де ми і що робимо на вихідних.

Марно. То вони просто їхали повз, то просять дітей, моїх племінників, дзвонити і проситися в гості, то кличуть нас самі, а потім раптом відключають воду, а м’ясо вже куплено, тому поїхали всі до нас смажити шашлик.

У підсумку, дуже рідкісні вихідні вони не у нас. Останні кілька разів нас уже просто ставили перед фактом, що діти вже зібрали речі і вони їдуть.

У неділю ми запланували виїхати в місто раніше, були справи, заздалегідь усім сказали, поїхали ми за фактом тільки близько 17-ї години, то мультфільм, то поїсти, то попити і так по колу. Брат із дружиною при цьому роблять вигляд, що все нормально.

Я більше не можу. Я вже не телефоную сама, нічого не розповідаю, але хоч узагалі телефон не бери і з дому біжи.

Розумію, що якщо спробую пояснити, що ми хочемо просто відпочити, нас не зрозуміють.

Як багато багатодітних, вважають, що їм усі зобов’язані й апріорі мають бути щасливі, що вони всі з нами. Наша з ним мама ще й активно підтримує такі наші зустрічі. Ще б пак, раніше вони всім натовпом проводили зазвичай суботу в неї. Тепер по три дні у нас.

Сил моїх більше немає. Я на роботі, як вичавлений лимон. Як донести до людей, що всьому є межа? Ми не проти спілкування, але проти практично спільного проживання.

Мій чоловік уже просто йде займатися своїми справами. Намагається мовчки, але через десять хвилин чоловіча половина сім’ї брата вже крутиться поруч. Бачу, що дратує, але мовчить. Я забула, що таке, просто лягти і у вихідний повалятися подивитися серіал або кіно.

Вибачте за занудство, але, дійсно, дістало. Як вийти з цієї ситуації, не посварившись із братом???

КІНЕЦЬ.