Два місяці тому ми з Артемом зіграли весілля. Зустрічалися кілька років, я вже навіть зневірилася. Думала, так до РАЦСу й не дійде.

Довелося ставити коханого перед вибором. Або ми одружуємося тут і зараз, або розлучаємося. Я не збиралася бути вічно цивільною дружиною.

Знаю такі історії. Оленка, найкраща подружка, п’ять років життя витратила на свого Славка. Той годував її сніданками та обіцяв ось-ось зробити пропозицію.

Потім почав висмоктувати причини з пальця. То в нього на роботі проблеми, то зараз час неспокійний. У результаті подруга плюнула і послала його далеко й надовго.

Найкумедніше, що Славко майже відразу зустрів іншу і відразу одружився з нею. І не подивився, що у світі знову криза, що ситуація в країні неспокійна і проблеми на роботі виявилися не такими вже й проблемами. Оленка ж досі сама. І шансів знайти когось адекватного дедалі менше.

Загалом, вирішила я не чекати другого пришестя, а приперла Артема до стіни. Той пом’явся кілька днів, а потім здався. Каже, давай одружуватися. Послугу мені робить, ага.

Наче тільки мені треба, щоб у нас сім’я була і все за законом. Це важливо і для нього. Все-таки чоловік має бути під постійним наглядом, а якійсь дівчині захочеться робити це у вічному статусі подруги.

Весілля пройшло якнайкраще, все як треба. Гостей покликали лише найближчих. Кілька родичів та кілька друзів. Після урочистостей поїхали в гори на відпочинок.

Повернулись і постало питання, де нам жити. Винаймати житло мені зовсім не хотілося. Ми й так до весілля поневірялися по орендованих квартирах. Своє гніздо треба розпочинати вити з чогось серйозного.

Покупку власної квартири ми не тягнули. Брати шпаківню обабіч міста так собі варіант.

Мої батьки живуть у передмісті, у власному будинку. Місце для нас у них знайшлося б. Але звідти дуже незручно їздити на роботу. У теплу пору року дорога перетворюється на брудну кашу.

Громадський транспорт туди ходить із перебоями, а на таксі особливо не наїздишся. А ось у свекрухи я б із задоволенням оселилася. Дивіться самі, живе одна у чудовій трикімнатній майже в центрі міста.

Вдома вона буває нечасто, оскільки періодично їде до своєї сестри у село. Ідеальний варіант для такої молодої родини як наша. Я поговорила із чоловіком і переконала його вмовити маму пустити нас пожити.

Поки що на пів року, а там я сподівалася якось вплинути на свекруху і відправити її назовсім жити до сестри на свіже повітря. Навіщо їй взагалі така велика квартира?

Ми з Артемом зайняли найбільшу кімнату. Зробили там ремонт, заразом навели порядок у ванній. Викинули старе лахміття свекрухи та якісь давні тази.

Ганна Єгорівна якраз була у від’їзді, тому невелике оновлення квартири стало для неї сюрпризом. Не скажу, що жіночна зраділа. Але вголос нічого не сказала, тільки губи стиснула.

Жили ми у принципі мирно. Вона у своїй кімнаті, ми у своїй. Гостей ми не водили, галасливі вечірки не влаштовували. Однак мама чоловіка все одно знаходила, до чого причепитися.

Наприклад, кілька разів вона мені висловила про те, що ми надто часто доставку їжі замовляємо. Мовляв, вам треба економити та відкладати на своє житло, а ви тут тринькаєте і проїдаєте гроші.

Наївна не розуміє, що на свою квартиру потрібні сотні тисяч. І ці жалюгідні тисячі, які ми витрачаємо на місяць на доставку продуктів, ніяк нас ближче до мрії не зроблять. Хоч макарони їж, а мільйон не назбираєш.

Потім кілька разів Ганна Єгорівна вимовляла мені, що я занадто багато часу проводжу у ванній. Уявляєте? Я говорю, ви що, з годинником стоїте?

— Не потрібен годинник, щоб зрозуміти, що ти сама сидиш там годинами. А нам, між іншим, санвузол теж потрібний, — відповіла свекруха.

Я спитала Артема, чи має він до мене якісь претензії. Може, він теж страждає та мовчить? Але ні, його все влаштовує. Значить, свекруха просто чіпляється. Недарма стільки приказок придумали про них, про свекрух.

А днями взагалі стався цікавий випадок. Анна Єгорівна заявляє мені:

– Даю вам тиждень на збори. З’їжджайте, поки ми не почали лаятись і у вас в результаті стосунки не зіпсувалися.

Як вам, га? Вимітайтеся, поки гірше не стало. А куди нам йти? І з якої радості ми взагалі маємо йти? Артем зареєстрований в цій квартирі, а я маю право жити там, де зареєстрований чоловік.

Чоловік каже, що нічого страшного не сталося знову будемо винаймати квартиру. А я не збираюся просто так здавати позиції. Нехай свекруха йде, якщо її щось не влаштовує, до сестри у село на свіже повітря.

КІНЕЦЬ.