Настрою у Людмили не було зовсім. Та й який може бути настрій. Вона й так трималася останні два роки. Ну, хоч час було обдумати все.

Микола почав їй зраджувати. Звичайно, до неї й раніше доходили чутки про його інтрижки, але останнім часом він перестав це приховувати.

А так все добре починалося. Красива пара. Кохання, весілля… Одразу після весілля взяли квартиру в кредит. Син народився. Все було просто чудово.

Людмила могла б одразу подати на розлучення, а не терпіти. Але залишалося тільки два роки кредиту. Як бути вона навіть не знала, все думала. Чоловік віддалився. Спав окремо. Іноді навіть ночувати не приходив…

…І ось останній платіж внесений і чоловік одразу заявив про розлучення. Ймовірно, теж чекав кінця кредиту.

Квартира спільна. Зарплата була в подружжя однакова. А чоловік вчепився в квартиру, наче вона вся його. Навіть дав зрозуміти, що саме він оплачував її.

А Людмила то у декреті, то на лікарняному з дитиною багато сиділа.

– Сама й думай. Ти маєш переїхати. У мене двійня скоро народиться, – заявив він одразу. – А твою частину я тобі поступово віддам. Та й що віддавати, платив я. А тобі куди йти. У тебе бабця старенька одна живе в трикімнатній квартирі. У тебе там частка батьківська лишилася.

Та й на аліменти не треба подавати, тільки два роки залишилося. Зарплата у тебе велика. Навіщо робити бюрократію. Я й так багато у вас вклав. Просто йдіть і все.

– Квартира у нас спільна. Я не менше за твоє заробляла. Ділитимемо. Не хочеш так, значить, через суд. А щодо аліментів я подумаю. Адже гроші не для мене, а для сина. Він до університету вступатиме. Сам і думай, – впевнено відповіла Людмила.

Вона мала час придумати відповідь на будь-яку пропозицію Миколи.

– А ти про мене подумала?! – нахабно сказав Микола. – Ти мене так любила, напевно все ще любиш. Мені де жити з молодою дружиною та дітьми?!

– Ну, ми теж були молоді. Жили. В чому проблеми? Кредит вам у поміч.

– Он як ти заспівала! Розумна стала?!

– Я якою була, такою і залишилася, а ось ти зовсім вже. Закони знаєш, а говориш мені нісенітниці.

– Так! Закони я знаю. Краще б ти по-доброму… Ми по-доброму вирішили все.

– Давай спробуємо.

– Що тут пробувати. Я все сказав тобі.

– Ну, і я тобі теж. Можеш подавати на розлучення. Зараз саме час. Кредит нас не тримає, син майже дорослий. Сам вирішить із ким хоче жити.

– Як це?! Ти що?! Вагітним не можна хвилюватися. Сина забирай…

– Але син має право вибору. Ти його батько.

Син все чув і вирішив сказати свою думку:

– Я буду з мамою. Не думав, що ти такий. Бажаю щастя в новому житті, татусю.

– Ти вже навчила?! – звернувся Микола до дружини.

– То чому ж я? Мишко має свою думку. Подавай на розлучення. Ми звідси не переїдемо, поки не розділимо квартиру. Все буде згідно із законом.

– Ти ще пошкодуєш.

– Я? Сам не пошкодуй!

Вони розлучились. Багато було суперечок щодо розподілу майна. Микола не хотів нічого віддавати.

Навіть довідки про зарплату приніс, покликав свою матір.

Вона стверджувала, що допомагала їхній родині. Але це нічого не дало.

А ось те, що батьки Людмили дали гроші на перший внесок, було підтверджено. Микола про це не подумав. Адже батьків у неї вже немає, лише бабця. Батьків немає, а документ лишився.

Зрештою довелося продати квартиру. Викупити частину колишньої дружини Микола не зміг, а Людмила не захотіла. До того ж, і аліменти йому присудили.

Людмила з Мишком переїхали до бабусі. Трохи пізніше Людмила купила квартиру, у майбутньому вона стане в нагоді синові, а може й їй. Час покаже…

…Пройшло два роки, як Людмила розлучилася з Миколою.

Якось ввечері жінка мила на кухні посуд. Раптом пролунав наполегливий дзвінок у двері.

Люмила здивовано вимкнула воду у крані.

– І кого це там ще принесло так пізно? – здивовано пробурмотіла вона. – Година вже он яка…

Жінка витерла руки кухонним рушничком і пішла в коридор.

Людмила відкрила двері і застигла від здивування.

На порозі стояв Микола!

– Господи, а ти що тут ще робиш?! – сплеснула руками Людмила. – Забув щось, чи що?

Микола якось дивно дивився на Людмилу і мовчав. Жінка не розуміла, що відбувається.

– Я втомився, – нарешті сказав він. – Діти – це так втомлює… До того ж квартира з тещею на додачу…

– Навіщо ти мені все це говориш?! – ахнула Людмила. – Ти мав гроші, купив би своє житло. Та й зараз не пізно.

– Нема грошей. Все віддав дружині.

– Що я можу тобі сказати, молодець. Жити тобі ніде, тож не сварися з дружиною і тещею. І не бігай по дівках – виставлять. У тебе є мама.

– Мама. Так є мама, але в мене є і брат із сестрою. Що мені дістанеться?

– Ось і йди назад до дружини і тещі. Ти зробив свій вибір. Там у тебе діти. А я лише твоя колишня. Думаєш, я тебе все ще люблю. Ні, все в минулому…

– Але ж ти мене зараз впустила.

– У мене таке відчуття, як ніби сусідка по сіль приходила. Іди! Нема в мене солі!

І Людмила закрила двері перед Миколою.

Чоловік озирнувся навкруги. Що робити далі він не знав…