– Я не зрозумів, Марино, а де вечеря? – запитав мене розгублений чоловік, коли повернувся
додому і не застав на плиті ніякої смакоти.

Ігор звик до того, що я дуже смачно готую, саме цим я його і підкорила в свій час, але то був
час інший. Я тоді дуже закохалася в нього, і усіма силами стала старатися, щоб він став моїм
чоловіком.

З Ігорем ми познайомилися випадково, в кафе, коли він приїхав в наше маленьке містечко до
друга. Тоді ми з ним обмінялися телефонами, і розбіглися, але після тієї зустрічі я ніяк не
могла його забути.

Я розуміла, що між нами занадто велика різниця, адже я була з доволі бідної родини, а Ігор
розповів, що живе в столиці, і що його батьки великі начальники.

Я настільки закохалася в Ігоря, що вирішила поїхати в столицю вчитися.

Мені дали кімнату в гуртожитку,три місяці я освоювалася, а потім наважилася набрати Ігоря, запитала, як у нього
справи, і чи не хоче він випити кави зі мною.

Ігор наче зрадів моєму дзвінку, і ми час від часу зустрічалися за кавою, нічого більше. Але я
хотіла більшого, бо була закохана в нього, і одного разу доля мені усміхнулася – Ігор
запросив мене до себе додому.

Квартира у них була велика, в елітному районі, але я відразу зауважила, що було занадто
брудно. Видно, мама зайнята, і не мала часу прибирати.

Ігор запитав, чи вмію я смажити яєчню, бо він дуже голодний. Я посміхнулася, бо змалку вмію
добре готувати, адже моя мама все життя на кухні пропрацювала і мене всьому навчила.

Я запитала, чи можна мені брати все, що лежить в холодильнику, попросила Ігоря залишити
мене на годинку на кухні, і за цей час я приготувала борщ, запекла м’ясо, і навіть встигла
спекти свій фірмовий пиріг нашвидкоруч.

Мама Ігоря була у відрядженні, і вона всього цього не бачила, а батько, коли повернувся з
роботи, був вражений, казав, що нічого смачнішого він зроду не їв, навіть в ресторанах.

Так я майже два тижні їм готувала, поки мами не було, а потім батько Ігоря сказав, щоб я
переїжджала до них.

– Синку, забирай Марину до нас! Хороша дівчина, чого вам чекати? – сказав.

Так я стала жити у Ігоря, а згодом збулася моя найзаповітніша мрія – ми розписалися.

Але якщо свекру подобалася і я, і те, що я готую,то свекруха мене не злюбила з самого початку,
бо готувати вона зовсім не вміла, і в неї з’явилася така собі “кулінарна ревність”, адже і її
чоловік, і син так їли все, що я готувала, що аж за вухами лящало.

Визнаю,тоді я так спеціально старалася, щоб їм вгодити і сподобатися, і мені це вдалося.
Коли у нас народилася дитина, я захотіла переїхати в рідне містечко, поближче до мами, бо
свекруха не мала ніякого бажання мені допомагати з малюком.

Свекор тоді підтримав моє рішення і купив нам однокімнатну квартиру поближче до моїх
батьків, за що я йому дуже вдячна. Він до тепер мені телефонує і каже, що неабияк скучив за
моїми пельменями і випічкою.

Перший час я старалася, куховарила, але зараз народилася друга дитина, старша в перший
клас пішла, і я просто не встигаю ще щось наварювати.

А чоловік вже звик добре їсти,тому йому така ситуація не подобається, він вимагає борщів, котлет і булочок, а я не встигаю це
все готувати.

Обурення чоловіка лише наростає, нещодавно він мені прямо сказав, що я прикидалася, і
спеціально готувала, щоб за нього заміж вийти.

Тепер він голодний і розчарований. Напевно, я так старалася йому вгодити, що перестаралася, і що тепер з цим робити, як вирівняти
ситуацію – я не знаю.