Свою колишню свекруху я аж ніяк не сподівалася побачити, але вона сама мене знайшла, бо мала до мене прохання.

– Лізо, пробач мене, якщо зможеш. Я знаю, що тепер у тебе все добре, і я хочу тебе попросити, щоб ти дозволила мені спілкуватися з онуком, – стала вона мене просити.

Я здивовано запитала, чого це вона ні з того, ні з сього, раптом про нас згадала. А вона розплакалася і сказала, що рідний син з своєю новою пасією її з хати виганяють, то ж єдиною рідною людиною для неї є її онук, мій син, і вона хоче налагодити з ним стосунки.

Ще в студентські роки я зустріла Любомира. Наші стосунки дуже стрімко розвивалися, тому вже за рік ми одружилися. А потім Любомир передумав і вигнав мене просто надвір. Завдяки своїй свекрусі я на 6-місяці виявилася без житла та підтримки.

Ми побачились із Любомиром на дискотеці, куди я прийшла з своїми подругами. Я не дуже люблю дискотеки, і Любомир, як виявилося, теж, тому ми майже весь вечір просиділи на лавочці на вулиці, розмовляючи про життя.

А потім я закохалася і втратила голову, то справді був особливий роман. Він мало не одразу зробив мені пропозицію, адже був впевнений, що ми створені одне для одного.

Сказати, що я була щаслива, це нічого не сказати, адже доля мені подарувала такого ідеального чоловіка. Тим паче Любомир був з квартирою. Я сама родом із невеликого провінційного містечка. На той момент мій коханий жив зі своєю мамою, перший час ми жили з нею, але потім ми винайняли квартиру, бо свекруха не давала нам спокійно жити.

Наші стосунки з нею не склалися з самого початку. Якщо чесно, я навіть не здивувалася цьому, адже розуміла, що вона хотіла б іншу невістку. Тим більше, їй не хотілося розлучатися з Любомиром, адже він був її єдиною опорою в житті.

Мене свекруха сприйняла як суперницю. Щодня мама мого чоловіка приходила до нас і вказувала на мої вади. Вона вважала мене поганою дружиною та господинею. Її монолог про те, яка я погана, міг тривати по пів години. І весь цей час я мовчала, щоб не зіпсувати стосунки з своїм чоловіком.

А якось вона занедужала, і попросила, щоб син приїхав до неї. Любомир поїхав, а я залишилася вдома. Дивно, але за весь день чоловік мені навіть не зателефонував. На мої повідомлення він також не відповідав.

А вранці мені чоловік сам зателефонував і повідомив, що не має наміру повертатися додому. Мовляв, якщо я хочу, можу також переїхати до його матері.

Виявляється, він їй повідомив, що я дитину чекаю, а вона його переконала, що це не його дитина. Чоловік повірив своїй матері, а мені сказав піти. На 6-му місяці вони мене просто вигнали з дому. Чоловік сказав, що бачити більше мене не хоче. Любомир заявив, що його взагалі не цікавить ні моя доля, ні доля цієї дитини, яку він не вважав своєю.

Тоді я поїхала до своїх батьків. Мама забрала до себе та допомогла подати на розлучення. Я вдячна їй за те, що вона не почала мені читати нотації, а просто надала підтримку.

Мій син народився вже у селі. Любомир так і не визнав сина і жодного разу його не бачив. Та за іронією долі, мій син як дві краплі води схожий на нього.

Через кілька років я вийшла заміж вдруге. І як тільки в мене все налагодилося, мене знайшла колишня свекруха, яка мені спочатку зателефонувала. Вона почала розпитувати про онука та цікавилася, чи не планую я переїжджати в місто.

Потім вона почала плакати у слухавку. Сказала, що Любомир одружився і привів до хати невістку, яка їй життя не дає. Невістка взагалі її не шанує і буквально виживає її з дому.

Вона благала пробачити її та дозволити спілкуватися з онуком, бо вважала його єдиною рідною людиною на цій землі.

Якщо чесно, то я не тримаю образ, кожен отримав те, на що заслужив, але я не хочу спілкуватися з нею. Від свекрухи, як і її сина, можна очікувати чого завгодно, тому від таких людей я намагаюся триматися подалі.

Чи правильно я роблю? Чи може варто дозволити свекрусі спілкуватися з онуком?

Джерело