– Я надто молода, щоб присвячувати своє життя старенькій жінці, яка сама не може себе обслужити, – сказала невістка, коли одного дня неохайно кидала свої речі в чемодан.

Лише тоді моєму чоловіку і сину відкрилися очі на Ларису, бо раніше вони у всьому винили мене. – Це твоя ревність! Заспокійся і живи як годиться. Не ти перша і не ти остання з невісткою під одним дахом живеш, – сказав мені син.

Після весілля син з невісткою жили на орендованій квартирі. Два роки так вони протрималися, а коли Лариса звільнилася з роботи в пошуках кращої, вони не потягнули плати за оренду і поросилися жити до нас з чоловіком.

Ми живемо хоч і в місті, але в своєму будинку з гарним подвір’ям і садом.

Лариса говорила нам що вони всього на пів року, що як тільки вона знайде роботу, вони з’їдуть від нас.

Прокидалася невістка ближче дванадцятої, пила каву з бутербродом і в тій нічній сорочці знову йшла в свою кімнату де сиділа годинами.

Я думала, що Лариса шукає роботу, але навіть на співбесіди вона не ходила, тому чим вона там займалася, я не розуміла.

Син їздив на роботу і не бачив, чим займається його благовірна. Мій чоловік також ще працює, бо до пенсії ще чотири роки. Я через стан здоров’я вже вийшла на заслужений відпочинок.

Я готувала і сніданки і вечері, а Лариса навіть в хаті не підмітала. Вона ходила по будинку, як пава.

Ясна річ, що я почала на неї жалітися спершу чоловіку, а потім і сину, але вони обидва винили мене.

– Це твоя ревність. Заспокійся, Лариса хороша людина, просто сприймай її такою, яка вона є.

Але мене вона сильно злила…

Одного дня мені прийшлось через коліно, яке давно турбувало, лягти в клініку. Все було сплановано і досить серйозно. Мені зробили все що мали зробити і відпустили на колясці додому. Я більше двох місяців не могла ставати на ноги.

Чоловік хотів звільнятися з роботи, щоб бути поруч біля мене, але я сказала, раз Лариса не має роботи, то нехай вона в той час побуде зі мною.

Після моїх слів минуло два дні. Невістка мені навіть стакан води не подала. До мене приходила сусідка, що живе через дорогу. З нею ми в хороших стосунках.

А коли я таки не стрималася і сказала невістці все, що про неї думаю, вона зібрала речі в чемодан і пішла з дому, на прощання сказавши: “Я не збираюся в такому молодому віці доглядати за вами”.

Як згодом вияснилося, не роботу вона шукала, а нового і забезпеченого кавалера. І вона його знайшла.

Мій син розлучився і поки живе з нами один. Мені дуже його жаль. Він обпікся раз і я молю Бога, щоб знайшлась для нього гарна партія.

Лише після цього вчинки Лариси мій чоловік і син повірили моїм словам. Вони ці два роки були впевнені, що я просто ревную сина до Лариси…

Ось так закінчилося наше спільне проживання. Може й на краще і що дітей в них не було. Значить так мало бути…

А у вас є ревність до своїх синів?

Джерело