– Ти, Лесю, не добре робиш, бо обом дітям треба однаково давати. Тому Наталка ображається на тебе справедливо, – каже мені моя сваха Люба.

Ми з нею живемо по-сусідству, моя молодша донька Наталка вийшла заміж за її сина Романа. Живуть вони в місті, в квартирі, яку я їм купила. Але зараз донька на мене образилася, і не хоче приїжджати ні до мене, ні до свахи. А сваха мене картає, що це я винна, бо роблю різницю між дітьми.

Мені 67 років, я після 22 років заробітків нарешті повернулася додому, що і стало причиною неприязні між мною і молодшою донькою, яка звикла всі ці роки жити за мої гроші. Тепер лавочка прикрилася, і вона бунтує.

Дітей у мене двоє: старша донька Зоряна, яка з зятем і внуками живе біля мене, і молодша донька Леся, якій я кватиру в місті купила. А старша живе в величезному будинку, тепер уже разом зі мною.

Я вважала, що дітям я достатньо допомогла, і що все порівну – одній будинок, іншій квартиру, але молодша донька раптом заявила, що я їй не додала мінімум 50 тисяч євро, бо яка ціна її квартири, і яка ціна будинку, це ж не до порівняння.

Я була відверто ошелешена її заявою, бо замість того, щоб мені дякувати за все, вона стала рахувати мої гроші, скільки кому я дала.

Звичайно, що мені це не сподобалося, і я запитала Наталку, чому вона не враховує всі ті гроші і посилки, які я їй 22 роки слала. Та вона в мене жодного дня на роботі не працювала, відколи народила дитину, то сидить удома, а внуку вже 19 років.

Зять працює, але отримує небагато, він не звик напрягатися, а навіщо, якщо теща купила і квартиру, і машину. А якби не було моїх заробітчанських грошей, йому б самому довелося б про це думати.

Інша справа – сім’я старшої доньки. Зоряна закінчила університет, працює по спеціальності, зробила непогану кар’єру і сама дуже добре заробляє. І старший зять не відстає, теж працює і заробляє.

Вони самі склали на квартиру для свого сина гроші, хотіли придбати однокімнатну, а я сказала, що додам трохи грошей, нехай беруть двокімнатну, бо по суті я за ці 22 роки жодного євро Зоряні і не дала, вона сама справлялася. Єдине, що я гроші зятю на будову висилала, він керував усім, і будинок у нас вийшов справді великий і гарний.

Спочатку Наталка надулася через те, що я приїхала додому з грошима, і дала їй лише 100 євро. Я тоді пояснила, що за кордон я більше не збираюся їхати, тому мушу залишити гроші, які я привезла з собою, собі на старість.

Потім я вирішила додати 12 тисяч євро на двокімнатну квартиру, бо решту суми у Зоряни і її чоловіка було. І про це дізналася Наталка, і влаштувала нам спочатку сцену, а потім бойкот – не спілкується ні зі мною, ні з сестрою, ні навіть з свахою, яка взагалі тут ні до чого.

Сваха добре знає всю цю ситуацію, і все одно мене картає, що я недобре вчинила, бо треба дітям порівну давати.

– Якщо дали старшій 12 тисяч, то треба було дати і молодшій таку ж суму, – каже.

– Нагадайте, свахо, скільки ви дали? – не витримала я.

Люба замахала руками:

– А я що? А я звідки? То ви заробітчанка, а у мене пенсія, – стала вона ображено виправдовуватися.

– Ну от і мовчіть, вам ніхто не забороняв їхати і також допомагати, – кажу. Бо радити збоку добре, а самому щось зробити – то вже гірше.

Я вважаю, що я все правильно зробила, і нікого не обділила, особливо молодшу доньку, яка отримала від мене і квартиру, і машину, і гроші весь цей час.

А яка ваша думка? Я правильно роблю, чи ні?

Джерело