Люди, допоможіть розібратися! Я вже починаю сама сумніватися у своїй адекватності.

Я маю чоловіка. Ми одружені лише три роки. Свого житла поки що нажити не встигли. Коли одружилися, то одразу вирішили, що насамперед вирішимо житлове питання, а вже потім усе для себе.

Тобто дітей ми теж поки що не плануємо. І про якийсь серйозний відпочинок теж після весільної подорожі вирішили забути.

Загалом намагаємося жити та не шикувати. Ми з чоловіком обоє працюємо, грошей на все вистачає. Чоловік у мене взагалі людина досить прагматична. Фінансами управляє він, і це в нього виходить відмінно. Купуємо все, що нам необхідно і відкладати виходить пристойно.

За наше подружнє життя ми вже встигли зібрати вагому суму. Ми почали замислюватися вже серйозно про іпотеку. Але тут якось про наші плани дізнались батьки чоловіка.

Зрозуміло, що він сам проговорився, але й звинувачувати його в цьому важко. Ніхто не міг припустити що у них там в головах.

Після того, як свекри дізналися, що ми вже серйозно задумалися про своє житло, у них дозрів план!

У чоловіка є ще молодша сестра. А у батьків у власності є двокімнатна квартира та ділянка землі. На ділянці з усіх благ є лише невелика тимчасова будівля. Так, щоби від дощу тільки сховатися. Ночувати там я не залишилася б.

І ось вони на сімейній нараді, так вирішили. Сестрі віддати квартиру, а на ділянці ми з чоловіком та його батьками будуватимемо будинок.

А в тому будинку потім і всі разом дружно житимемо. Сестра зараз ще навчається, тож їй питання з квартирою, так би мовити, ще не горить. Тобто, за планом свекрів, у нас є час, щоб розпочати будівництво.

Коли в урочистій обстановці мені це було озвучено, я реально була шокована. І виставлено це було як манна небесна для нас. Ось діти, як ми все чудово вигадали. Самі. За вас. А чого ви не радієте?!

Я на чоловіка дивлюся, у того також шок. Мабуть, він такого від батьків теж не чекав. Але я його добре знаю. Він своїм батькам відмовляти зовсім не вміє.

Я вже три роки слухаю ці його «ну батьки образяться, простіше зробити, ніж сваритися». Знаючи цей його принцип, я вирішила взяти право голосу за нашу сім’ю.

Я озвучила наше рішуче та категоричне ні. А то якось цікаво виходить. Сестрі двокімнатна дістанеться просто так, по праву її існування на цій планеті. А ми мало того, що маємо жити без свого власного житла, то ще й з батьками чоловіка.

Ні, у нас звичайно зі свекрами стосунки нормальні. Вони мені в чай ​​не плюють (принаймні, за такою підлістю помічені не були). Але всі знають цей принцип, чим рідня далі, тим і стосунки кращі.

А що буде, якщо ми щодня бачитимемося. Кожен вже звик до свого ритму життя, режиму. Та я б так навіть зі своїми батьками не захотіла жити, хоч у нас стосунки просто відмінні, а тут чужі.

До того ж ще постане питання будівництва. Ми виходить маємо свої накопичення всі вкласти, а свекри нам типу землю надають.

Виходить, що земля у їх власності, будинок потім теж навпіл. Якось мені така перспектива взагалі не подобається.

А будівництво? Взагалі хоч хтось із нас реально уявляє собі, в яку суму це все обійдеться? Я ось чомусь припускаю, що наші накопичення там, у кращому разі, вичерпаються «на стадії котловану». А може, і на це не вистачить.

Свекри намагалися нас запевнити, що, мовляв, вони самі, свекор та мій чоловік робитимуть основну частину робіт. Адже це яка економія, не треба бригаду наймати.

Але такий ритм життя мені зовсім не подобається. Адже це тоді означає, що чоловіка свого я найближчими роками не побачу. П’ять днів він на роботі, а у вихідні будинок будує.

А я, між іншим, заміж за коханого виходила! І хочу час проводити поряд зі своїм чоловіком. А не як Пенелопа, біля вікна сидіти та чекати, коли він там повернеться з цієї багаторічної Одіссеї. А те, що це затягнеться на роки, тут до ворожки не ходи.

Звичайно, це все я всередині так прокрутила. А свекрам лише озвучила що, мовляв, ні, ми будемо своє власне житло брати. А своєю спадщиною ви там як хочете, так і розпоряджайтеся, нам нічого не треба.

Так свекри ж на нас із чоловіком ще й образилися. Вважають, що ми робимо «негарно, не по-сімейному».

А свекруха, за словами чоловіка, досі цю тему під час кожної зустрічі з ним порушує. Але тільки коли вони бачаться без мене. А я тепер «погана невістка». Налаштувала сина проти допомоги сестрі та батькам.

КІНЕЦЬ.