— Марійко, приїжджай, ви зовсім бабусю забули, – свекруха дзвонить, голос лагідний, – ви у мене вже тиждень не були. Я свою радість, Полінку 7 днів не бачила. Скучила!

Ну скучила, так приїжджай сама. Адже так? Тим більше, що відстань між нами не половина країни, а дві зупинки на метро по прямій. Ні, свекруха завжди наполягає на тому, щоб у гості їздила я.

— У вас однокімнатна, якщо приїхати, то на годину-дві, – вмовляла свекруха мого чоловіка, – а в мене двокімнатна, і спати дитину вкласти, якщо що, і самим прилягти відпочити, тож гостюйте, хоч цілий день.

Ми і їздили кілька разів усією сім’єю у вихідні чоловіка. А потім вирішили, що вихідні будемо проводити своєю сім’єю. Я і так чоловіка майже не бачу. Я в декреті з 2-х річною донькою, а мій Ілля працює на двох роботах, щоб і жити, і сім’ю годувати.

Ще добре, що від моєї бабусі мені квартира однокімнатна дісталася. У майбутньому плануємо розширюватися, а поки я не працюю, а дитина маленька, теж шикарний варіант. Адже платити за оренду не треба.

— Ілля обіцяв, що ти будеш мене відвідувати, поки він у відрядженні, – ниє свекруха.

А мені їхати до неї – ніж гострий. Бо в мої приїзди мама чоловіка намагається мене використати за повною програмою як безплатну робочу силу.

Приїду з донькою, а в мами чоловіка до мене слізна пропозиція:

— Марійка, – просить свекруха, – треба віконця вимити, а я ж висоти боюся, раніше Ілля все робив, а тепер ти його в мене забрала.

Або:

— Марусю, подруга притягла відро полуниці, перебрати треба, а я ж не бачу вже нічого.

Або:

— Марійко, я приготувати нічого не встигла, мені вас годувати нічим, я поки що з Полічкою пограю, а ти на кухню, добре?

А на кухні бардак страшний, раковина завалена посудом уже запліснявілим, плита в пригарах і купа жиру. Починаю відмивати, вилизувати.

Одного разу подружка мами чоловіка в гості зайшла, побачила, як я кухню свекрухи відмиваю і каже:

— Ну, мати, дожила-таки, вітаю. Є тепер кому доручити прибирання з готуванням.

А мені так прикро стало. Свекрусі 45 років, працює добу через три, у квартирі ні дитини, ні кошеняти, сама вся із себе “розфуфирена”, з манікюром, макіяжем, круїзами ганяється щоліта, та й узимку не сидить на місці.

А в побуті вдає з себе цілковитого інваліда, нічогісінько не вміє, всього боїться, зблизька не бачить. І стала я відмовлятися від таких приїздів. Адже не заради онуки кличе, а тому, що справ удома гора накопичилася і можна невістку поганяти, знаючи її нескандальний характер.

— Так, про таких кажуть: «Обличчя миють, а дупа в багнюці», – висловилася моя мама, побувавши в гостях у свахи.

Але цього разу мені викручують руки. Чоловік телефонує, просить, щоб з’їздила до мами, поки його немає. Скріпивши себе, їду.

— Дівчатка приїхали, мої ви хороші! – свекрушка тискає Полінку і відволікає її гратися в кімнату, – зараз ми з тобою нові іграшки дістанемо, а матуся нам супчик зварить і котлеточок насмажить, і салатика приготує з пюрешечкою.

Іду на кухню. Картина, як зазвичай. Нікуди встати, нікуди сісти. Якщо чесно, плюнути й то вже нікуди.

— Маруся, там відро огірочків стоїть, мені залицяльник із дачі привіз, треба засолити в банки, ти ж знаєш, я не вмію, – кричить мені з кімнати свекруха.

А через 5 хвилин вона з’являється на порозі кухні і каже:

— Я поїхала, а ви тут господарюйте, мене кавалер запросив на озеро відпочивати.

От чого кликала? За онукою вона скучила, ага. Завдань мені нарізала, тепер я в її квартирі, та ще й із дівчинкою буду наводити лад, огірки закривати, їсти готувати? Набридло.

Після від’їзду свекрухи, я взяла Полінку і ми відбули додому, закинувши ключ від свекрушиної квартири сусідці. Чоловік приїхав через тиждень, надутий, як індик, не розмовляє зі мною. Через деякий час відійшов, каже з докором:

— Ти до мами онуку на 5 хвилин привезла і поїхала відразу ж. Ну хто так робить?

— А звідки, – запитую, – вона дізналася, що на 5 хвилин? Чи не від того, що через 5 хвилин вона з дому побігла з кавалером на озеро відпочивати, залишивши на мене гору своїх домашніх справ?

І тут я чоловікові прокручую диктофонний запис. Так, я навчилася бути завбачливою, чоловік же вірить мамі беззастережно.

— Милий, – кажу, – а ще мені треба було посадити 40 трояндових кущів і відокремити рис від гречки?

Здається, починає мене розуміти. А більше я до свекрухи ні ногою. На ній орати можна, а вона мене все норовить приорювати. Нехай до нас сама їде, коли за онукою скучить.

КІНЕЦЬ.