— У мене цілком адекватний чоловік, – каже Алла, – і з його старшою сестрою ми добре і давно спілкуємося. Власне це вона нас з Олегом і познайомила. Ніколи б я не подумала про таке.

Аллі 29 років і 2 роки тому вони з Олегом розписалися. Дівчина – корінна киянка, з розвиненою мережею родинних і дружніх зв’язків. Товариська, контактна. І давно самостійна: є квартира, що дісталася від однієї з бабусь, є машина (стара іномарка). Кілька років тому в компанію, де вона працювала, прийшла нова співробітниця – Женя, її молодшим братом і був Олег.

— Різниця у віці у мене і чоловіка 3 роки, – каже Алла, – я старша, але нікого цим не здивуєш, загалом – добре живемо. Олег приїжджий, але він працює, заробляє.

І Олег, і його сестра Женя в столиці влаштовувалися довго і важко: він до шлюбу з Аллою жив на орендованій квартирі, а Женя років чотири тому вийшла заміж за чоловіка без свого окремого кута. Живе з його мамою, в декрет сходила і за півтора року вийшла на роботу: свекруха сидить з онуком, а Женя з чоловіком заробляють на квартиру.

— Теоретично я знала, що в Женьки й Олега є ще мама й молодша сестра. Вона від іншого чоловіка свекрухи, живуть далеко і до нас ніколи не приїжджали, за ці 2 роки все зводилося до телефонних розмов, і то – рідко. І до Женьки її мама не приїжджала – то грошей немає, то ніколи, так сама Женя говорила, розповідає Алла.

Але ось не так давно мама чоловіка висловила бажання приїхати і познайомитися з дружиною молодшого сина і відвідати доньку та онука. Вітчим Олега залишився вдома, а Маргарита Іванівна зібралася в дорогу з молодшою донькою, якій зараз 10 років.

— Я не в Жені, а у вас зупинюся, якщо можна, – попросила Маргарита Іванівна Аллу телефоном, – ви ж з Олежком самі живете, а в Жені і дитина, і свекруха, незручно їх обмежувати.

— Кімнат дві, – визнає Алла, – я погодилася.

Треба зазначити, що Алла – поборник здорового харчування. Ні, вона не повернута на здоровому способі життя, не фанатичка, але харчуватися фастфудом, купувати ковбасу, сосиски та інше – не практикує. Готує вдома, хоча часу і мало, особливо в робочі дні, але виручають сучасні пристосування: мультиварки, пароварки та інше.

— І на бутерброд вранці є що покласти, – каже Алла, – і з собою на роботу взяти, та й дешевше так готувати, ніж перекушувати в кафе або напівфабрикати купувати.

Звісно, до приїзду мами чоловіка на пару-трійку днів, та ще з маленькою сестричкою чоловіка, Алла готувалася: навернула і заморозила котлет, зварила суп, курку протушкувала, салатик нарізала. У призначений день маму із сестрою чоловіка вони поїхали зустрічати разом.

— Ну я дорогою і сказала, – згадує Алла, – мовляв, зараз приїдемо, речі залишите, поїмо, і можна якісь плани на вечір будувати, вони ж уранці приїхали, у суботу.

— А що ти приготувала? – поцікавилася мама Олега.

Алла розповіла про те, чим збирається годувати гостей.

— Фу, – висловилася 10-ти річна Анюта – молодша сестра Олега.

— Що ти, – почала жестикулювати Маргарита Іванівна, – хіба вона таке буде! Давай заїдемо і пельмешків купимо, і ковбаски, інакше дівка моя буде голодна.

Збентежена Алла і Олег, якому стало ніяково за маму і сестру, заїхали в магазин: закупити необхідне.

— Навернули Маргарита Іванівна з Анею і котлети, і курочку, і картоплю, – каже Алла, – і в холодильник заглянули, а що ще є? Ні, це нормально в принципі, але було відчуття, що завданням гостей стало з’їсти все. До ковбаси і пельменів, а також до цукерок-тістечок, куплених нами на їхнє прохання, ніхто і не доторкнувся.

— Давайте сходимо погуляємо, – попросила Маргарита Іванівна, – а завтра ви вже Женьку з дитиною і чоловіком до себе покличте, я хоч побачуся. Ні, до них ми не підемо, там свекруха – чиста мегера. Не така як я. Я ж проста, а там усе з вивертом.

Алла здивувалася: Женя завжди хвалила маму чоловіка, жила з нею в цілковитій злагоді й без конфліктів. Із сестрою зателефонував Олег, справу владнали і пішли гуляти.

— Я хочу в кафе, – заявила Аня через півтори години після прогулянки, – так, я їсти хочу.

— Ну що поробиш, – каже Алла, – організм молодий, зростаючий, та й я думаю, що хотілося їй саме в це кафе відомої мережі фастфуду, немає ж такого в їхньому містечку.

Зайшли, оплачував замовлення сестри Олег. Маргарита Іванівна відмовилася собі щось брати, сказала, що Аня багато всього набрала і їй теж вистачить їжі, а Алла з чоловіком замовили тільки каву.

— Принесли відро з крильцями курячими, бургер, картоплю фрі, – каже Алла, – Аня одне крило взяла, відкусила серединку, шм’якнула його знову в загальне відро і схопилася за інше. Хвилин через 10 усі крильця були ось так понадкусані. Не моя справа – робити зауваження чужій дитині, а Маргарита Іванівна після всього цього присунула відро до себе і почала доїдати за дочкою. Так незручно стало – жах.

— А що такого? – пояснила Маргарита Іванівна, – Анька завжди так їсть, не викидати ж! Тим паче – все оплачено!

Наступного дня чекали в гості Женю з родиною. Алла приготувала кілька страв, салатик, а та сама ковбаса і пельмені, куплені на вимогу Маргарити Іванівни, залишилися недоторканими.

— Наступного дня мама Олега із сестрою збиралися їхати, – каже Алла, – бачила я їх тільки вранці. Дивлюся, Маргарита Іванівна начебто й речі зібрала, і Олег уже біля дверей стоїть, чекає, щоб відвезти всіх, а мама його все метушиться, ходить колами.

— Ти ось що, – нарешті звернулася до Алли свекруха, – ти нам пакунок якийсь знайди, ви ж ковбасу не будете, не їсте ви таке, а ми заберемо. І пельмені візьмемо, не пропадати ж! І торт залишився, упакуй.

— Мамо, – не витримав Олег, – як ти зібралася пельмені везти? Ви вночі тільки вдома будете, вони злипнуться в кращому випадку, а в гіршому – зіпсуються.

— Ти загортай, – кинула синові Маргарита Іванівна, – вже як ми повеземо, інше питання. Ой, а тут ще полуниця залишилася, упакуй і її.

— Я навіть дивитися не стала на цей атракціон, – каже Алла, – попрощалася і на роботу пішла.

— Алла, – зателефонувала Маргарита Іванівна за півтори години вже під перестук вагонних коліс, – там котлети в заморозці залишалися – ми забрали. І парфуми в коридорі на тумбочці, ти ж сказала, що вони тобі не дуже подобаються, а Аньці моїй – підуть. І кросівки, ну ті, які в передпокої стояли, а ти сказала, що напевно не будеш їх носити.

— Але ж живуть – не бідують, – дивується Алла, – що ж таке крохоборство і безкультур’я! Тут я і зрозуміла, чому в доньки та її свекрухи Маргарита Іванівна не хоче зупинятися. Точніше, там не хочуть, щоб вона в них зупинялася.

— Мені за неї соромно, – почервоніла Женя, якій брат розповів про обставини від’їзду мами, – ні, вона не потребує, вітчим нормально заробляє. Але все дитинство ми соромилися друзів додому кликати: мама і за нами намагалася доїдати, і за нашими гостями шматки рахувала. Це як хвороба. І так, збирає все, що лежить, але на її думку, нам не потрібно. Моя свекруха після другого візиту сказала, що бачити сваху не хоче, ти вже вибач…

— Ну за що мені звинувачувати чоловіка і Женю, – каже Алла, – вони з дому поїхали одразу, щойно стало можна. Але я з чоловіком поговорила і вирішили: наступного разу мама з Анею зупиняються в готелі, ми оплатимо. І в кафе нехай ходять без нас.

Алла дуже сподівається, що наступний приїзд мами чоловіка і його молодшої сестри відбудеться не дуже скоро.

Як би Ви повелися в описуваних ситуаціях? Розкажіть?

КІНЕЦЬ.