Моя старша сестра Юля заміжня, живе у великому місті та має свій будинок. Після закінчення школи я переїхала до них, щоб вступити до університету. Звичайно, оселилася у них на час іспитів, оскільки не хотіла витрачатися на оренду квартири.

З чоловіком сестри, Андрієм, у нас стосунки завжди були натягнуті. Мої батьки від самого початку його недолюблювали за зарозумілість та нетовариство.

Тепер я переконалася, що він ще й господарський нікудишній. У будинку постійний бардак, готувати він не вміє і, схоже, не хоче.

Весь час скаржиться, що йому важко і що потрібна хатня робітниця, як у пристойних сім’ях. Він вирішив, що я маю все прибирати і готувати, адже я живу в них і, на його думку, маю відпрацьовувати за це.

Хоча Юля добре заробляє, поки виплачує кредит за будинок, підтримує сім’ю та допомагає батькам, вона не може дозволити собі оплачувати послуги домробітниці. Та й навіщо вона потрібна, адже вдома лише троє людей, і це не багатодітна сім’я.

Це найбільше бісить Андрія, особливо після того, як я вирішила не переїжджати до гуртожитку, а залишитись у них. Останнім часом наші стосунки настільки загострилися, що ми просто терпіти одне одного не можемо.

Юля поки що ні про що не здогадується, бо Андрій при ній звертається зі мною чемно. А ось я так не можу, не вмію вдавати, і Юля іноді робить мені зауваження. Вони не мають дітей, хоча одружені вони вже шість років, і це через те, що Андрій не хоче дітей.

Знаючи, як Юля мріє про дитину, я не можу зрозуміти, чому вона йде у нього на поводі. Адже довкола так багато нормальних хлопців, які теж хочуть дітей та нормальну родину. Наших батьків теж засмучує відсутність онуків, адже у Юлі і дім є, і робота, і чоловік.

Мама завжди каже, що це не справжня родина, якщо нема дітей. Вона вже не раз натякала Юлі, щоб та розлучилася і знайшла собі іншого чоловіка. Але Юля сильно ображається, коли батьки розпочинають цю розмову.

Вона дуже любить Андрія та все робить для нього, але він цього не цінує. Я не розумію, що вона в ньому знайшла, адже він не красень і з таким складним характером!

Я б уже переїхала до гуртожитку до подруг, але на зло Андрію залишаюся поки що у них. Не хочу робити так, як хоче, не дочекається!

Щодня у нас відбуваються напружено. Вранці я прокидаюся рано, щоб встигнути приготувати сніданок і зробити все вдома, доки Андрій не почав свої скарги. Юля йде на роботу, а я залишаюся сама з ним. Цей час найважчий для мене.

Він постійно знаходить привід для невдоволення: то підлога не так вимита, то їжа не так приготовлена. Я намагаюся не реагувати, але іноді не витримую і вступаю в суперечку. Мені хочеться закричати, що я не прислуга і маю право на повагу.

Вечорами, коли Юля повертається, він знову перетворюється на люб’язного чоловіка. Їй він каже, що день пройшов нормально, що ми з ним чудово ладнаємо. Але мені важко виносити цю подвійну гру. У такі моменти мені дуже шкода сестру. Вона щиро вірить, що ми все добре.

Декілька тижнів тому стався черговий скандал. Андрій звинуватив мене в тому, що я зіпсую йому життя своєю присутністю.

Він кричав, що мені час би з’їхати і дати їм спокійно жити. Я мовчки слухала, доки він не закінчив. Після цього я вирішила серйозно поговорити із Юлею.

Я розповіла їй про те, як Андрій до мене ставиться, про його постійні скарги та претензії. Юля була в шоці. Вона не могла повірити, що чоловік, якого вона так любить, може бути таким лицеміром. Вона обіцяла поговорити з ним, але я бачила, як їй важко.

Наступного дня Юля справді поговорила з Андрієм. Але, як і очікувала, він усе заперечував. Сказав, що це я вигадую, щоб настроїти сестру проти нього. Юля, хоч і вірила мені, але була розгублена. Вона не знала, кому вірити.

Ситуація ставала дедалі нестерпнішою. Я бачила, як Юля мучиться між любов’ю до чоловіка та бажанням допомогти мені. Мені ставало все ясніше, що наша присутність у цьому будинку лише посилює ситуацію.

Я вирішила, що треба з’їхати. Знайшла кімнату у гуртожитку та почала збирати речі. Юля намагалася мене відмовити, казала, що ми всі владнаємо, що Андрій зміниться. Але я розуміла, що так продовжуватися не може. Я більше не могла зазнавати цього тиску.

Коли я виїжджала, Юля обійняла мене і попросила не забувати її. Вона плакала, і мені було важко залишати її в такому стані. Але я знала, що це правильне рішення.

Тепер я живу в гуртожитку і почуваюся набагато вільніше. У мене з’явилося більше часу для навчання та для себе. Я намагаюся не думати про те, що відбувається в будинку сестри, але іноді думки все одно повертаються.

Я сподіваюся, що Юля знайде в собі сили розібратися у своїх стосунках та ухвалити правильне рішення. Мені боляче бачити, як вона страждає, але я не можу допомогти, залишаючись у цьому будинку.

Іноді життя ставить нас перед складними виборами і не завжди можна вгадати, що правильно. Але я вірю, що час все розставить на свої місця.

КІНЕЦЬ.