У мене є двоє дітей: дочка та син. У сина мого все склалося добре у житті. Він знайшов собі гарну дружину, дітки у них чудові. Є гарна робота із гідною зарплатою. Одним словом, за сина мені хвилюватися не доводиться, він у мене молодець.

Дочці ж не так пощастило, а точніше – не пощастило зовсім. Вона теж заміжня, от тільки із зятя мало толку. Все вийшло зовсім не так, як здавалося спочатку. Майбутній зять розповідав, що вміє по дому все робити сам, що не боїться жодної роботи, збирався збудувати будинок. Обіцяв приїхати привести дачу в порядок. Хотів свою справу відкрити.

Ми з чоловіком подумали, що якщо у людини стільки планів, то це добре, зять робитиме, а ми їм у всьому допоможемо чим зможемо. От тільки насправді все далі слів і мрій не пішло.

Дочка дуже хотіла діток. Тому вони задумалися про покупку будиночка за містом. Дітки будуть рости на свіжому повітрі, далеко від доріг та шкідливих викидів. Донька хотіла, щоб біля будинку обов’язково був сад, клумба гарна. Заміське життя більше приваблювало, ніж життя у тісній квартирі.

Два роки діти працювали і відкладали гроші на свою мрію, але потім донька зрозуміла, що вона дитину чекає. А тут ще й зять втратив роботу, і таким чином відкладати вже не було з чого.

Я була впевнена, що зять відразу стане шукати нову роботу, але ні, він навіть сильно не засмутився, а вирішив, що якщо вже так сталося, то він трохи відпочине. А навіщо напрягатися, якщо є заощадження, і жити буде за що.

Роботу він шукав, але неквапливо. Можливо, він просто вдавав, що шукає, щоб не сидіти і не допомагати з дитиною. Він просиджував всі дні за компом, а донька няньчилась з дитиною, прибирала, готувала, бо чоловік, який казав, що вміє робити усю домашню роботу, навіть не думав допомагати.

Вже минуло три роки, як зять сидить вдома, роботу він так і не знайшов. Ходить на співбесіди, але йому відмовляють, бо він хоче одержувати захмарні суми. У результаті їхні заощадження витрачені, а будинок ніхто не купуватиме, бо вже нема за що.

Донька порається з дитиною і працює віддалено, бо грошей у них немає. Я допомагаю дочці, але з пенсією не розгулятися. Ал, е приходжу майже щодня, щоб з дитиною погуляти, поки донька працює.

Зять при цьому почувається нормально. Мало того, що не допомагає, ще й претензії висуває. Якось днями я до них прийшла, донька на обід макарони зварила і салат зробила, а він влаштував сцену, що йому відбивні потрібні, бо він чоловік і хоче нормально їсти.

Я не втручалася в їхню суперечку, але мені так хотілося сказати, що якщо хочеш відбивні, то зароби на м’ясо, та я промовчала, бо бачу, що доньці і так важко.

Дочка терпить таку поведінку чоловіка, бо вважає, що дитина має рости у повній родині. Вона ще вірить, що у чоловіка справи підуть вгору.

А от я налаштована не так оптимістично. На мою думку, краще вже без батька, ніж з таким. Він не в змозі купити памперси для дитини. Що від нього можна чекати?

Втручатися в їхню родину я не хочу, але не знаю, як допомогти своїй доньці. Невже вона сама не бачить, що її чоловік не хоче нічого для них робити?

До речі, в той день вона позичила у мене 300 гривень і побігла в магазин по м’ясо, і вже за пів години годувала чоловіка відбивними.

От як їй пояснити, що вона робить неправильно? Хай би на свого брата подивилася, син пропадає на роботі зранку до вечора, аби лише забезпечити свою родину, а тут ситуація кардинально інша. І що з цим робити, я просто не уявляю.

Джерело