– І що ти, Раїсо, тепер думаєш робити? Як жити збираєшся? – питає мене сестра, до якої я прийшла першої, щоб розповісти про все, що сталося.

– Сама не знаю, не думала я, що в 60 років матиму ще й таку оказію, – кажу.

Кілька днів тому я додому повернулася з Греції, де була на заробітках. Я за кордоном вже 17 років, а останніх три роки додому не приїжджала, бо постійно були якісь перешкоди.

Проте, я майже щодня говорила по телефону то з чоловіком, то з сином, і вони запевняли мене в тому, що у нас вдома все добре, щоб я не хвилювалася.

Я за свої заробітчанські гроші сину квартиру купила, щоб він міг жити окремо, а собі ми з чоловіком свій будинок відремонтували і розбудували.

Сергія я не раз кликала з собою, особливо коли син одружився. Ну чого йому самому вдома сидіти? Тут, в Греції, багато наших жінок разом з чоловіками працюють, а дехто навіть збирається залишитися, так вже обжилися.

Я ж хотіла, щоб чоловік був просто поруч, та він категорично їхати за кордон не хотів. То ми з ним домовилися так, що я буду гроші заробляти, а він господарювати за них.

Найприкріше в цій історії те, що я настільки довіряла своєму чоловікові, що висилала йому абсолютно всі гроші. Нічого собі не залишала, адже ми – сім’я.

Проте з’ясувалося, що так думала лише я. А мій чоловік весь цей час жив своїм життям. Та я про це нічого не знала, бо мені ніхто про це не розповідав. І не дізналася б, якби не приїхала додому.

Взагалі, рішення їхати додому я приймала похапцем, я в тратила роботу, нову ще не знайшла, і тому вирішила, що беру відпустку і проведу її вдома. Чоловіка я набирала, щоб йому про це сказати, але в той вечір він не взяв слухавку і не передзвонив, а зранку я вже вирушила в дорогу, так що мій приїзд для всіх став сюрпризом.

Я теж без сюрпризів не залишилася. Я зайшла до себе на подвір’я, а там повним ходом господарює сестра мого чоловіка. Виявилося, що зовиця розлучилася з чоловіком і не придумала нічого кращого, як заселитися в мій будинок, який і так пустує. А пустим він є тому, що мій чоловік вже давно живе у іншої жінки.

Отака заплутана історія. Син про це знав, він не міг не знати, але мовчав, щоб як він сам сказав, мене не засмучувати. Він сподівався, що поки я приїду, тато повернеться додому.

Я коли все це побачила, то навіть не знала, до чого спочатку мені братися. Питаю зовицю, хто їй дозволив тут жити, а вона мені зухвало відповідає, що не потребує ніяких дозволів, адже це дім її батьків.

Так, це місце – територія свекрів, я тут невістка, але ж саме я вкладала 22 роки сюди свої гроші. Тому я попросила зовицю, щоб вона шукала собі інше місце, та вона розводить руками, що зараз їй просто нема куди йти.

Чоловік теж винуватим себе не почуває, каже, що не збирався від мене йти, і що треба було попереджати перед тим, як приїхати.

Пішла я до своєї сестри, розповіла їй все, а вона навіть не знає, що мені порадити. Вона в сусідньому селі живе, тому і не знала, що відбувається у мене вдома.

Сестра питає мене, що я з цим усім збираюся робити, а я уявлення не маю. Мені 60 років. Розлучатися зараз і ділити майно – не варіант. Але і дозволяти жити в моїй хаті чужим людям – я не дуже хочу, як і не хочу, щоб мій чоловік підживав у іншої жінки, поки мене немає.

Може я сумбурно розповідаю, але мене переповнюють емоції, я просто не уявляю, як мені діяти далі. А що б ви зробили на моєму місці?

Джерело