Я залишилася в свій квартирі в районному центрі сама. Чоловіка не стало давно, вже більше десяти років. Ще поки працювала, була між людьми, то не зважала на те, що підбирається старість.

Але останнім часом погані думки так і лізуть в голову. Але ні сину, ні дочці я не потрібна. Точніше, не так, сину я потрібна, але лише після того, як свою квартиру перепишу на їх сина. Це головна умова моєї невістки Галі.

Але я не можу так вчинити, бо маю трьох онуків, і обділяти нікого не збираюся.

Моя дочка після заміжжя довгий час жила недалеко від мене. Тут, зовсім поруч, з’явилися на світ мої онуки, а це онучка Соломійка і молодшенький онук Артемко.

Я допомагала дочці, забирала онуків з садка. Хоч я і працювала довго, та ніколи осторонь не була.

Та через вісім років зять отримав хорошу посаду в Києві і вони всією сім’єю переїхали туди, а від мене це майже 600 кілометрів, не близько.

Дочка моя дуже хороша як дружина, так і мама і господиня. Я привила їй всі правильні цінності і пишаюся цим.

А ось невістку мою таких цінностей ніхто не навчив.

Доброго слова від неї не почуєш, все вона бурчить, в хаті ні порядку ні смачної їжі.

Я старалася її перевчити, ставила у приклад свою дочку, але Галю це ще більше дратувало.

Дійшло до того, що я з нею практично не спілкувалася. Син з онуком приїжджав, провідував, і на цьому все закінчувалося.

Живе син з Галиною в своєму будинку, де велика територія. Син повиробляв там гарні ремонти і на подвір’ї ніби казка якась.

Я ніколи ні в дочки ні в сина нічого не просила, бо розуміла, що в них сім’я, діти, яких треба вчити, розвивати.

Я собі жила на свою пенсію економлячи.

Але після того як я здужала, я задумалася.

Мені навіть нема кому в тій квартирі стакан води подати. Я живу в п’ятиповерхівці, без ліфта. Спускатися і підійматися все важче.

Ось я і попросила сина, щоб взяв мене до себе, в їх з Галиною особняк. Там місця багато, я б їм не мішала.

Невістка ніби й погодилася, але відразу висунула умову, що тільки мене візьме до себе після того, як на її руках буде документ, що квартира моя перейде у єдину власність їх сину.

– Галинко, але ж у мене окрім вашого сина, ще онуки є. Як ти це собі уявляєш?

Але невістка з відповіддю не забарилася.

– А як ви хотіли, щоб невістка вас на старості доглядала задурно? Е ні, такого не буде.

Вона навіть не на сина сказала квартиру переписати, а відразу на онука.

Я не погодилася, ось вони й не беруть мене до себе жити.

Дочка інколи каже, щоб я до них перебиралася жити, але я відчуваю, ще не щирі її слова. Та й не поїду я так далеко від чоловіка, хто ж йому квіти принесе і свічечку запалить?

Вже декілька днів я з дому не виходжу, бо ноги ниють. Мені б було простіше жити в своєму домі, але ні сину ні дочці я не потрібна, на жаль.

Джерело