Я досі шкодую, що у мене не було фотоапарата в той момент, коли свекруха дізналася, що ділити при розлученні буде нічого.

Квартиру, де ми жили, мені батьки подарували на весілля, машину на появу дитини, а дача відійшла мені у спадок від бабусі, як і друга квартира.

Погано, бути необізнаною у справах. Ось і свекруха десь чула, що при розлученні ділиться все, нажите у шлюбі, а нюанси дізнатися і не спромоглася.

Думала, мабуть, що розведе нас із чоловіком, відхопить половину всього, що з’явилося рухомого і нерухомого, і заживуть вони як царі.

А тут така неприємність – ділити нічого, все за законом належить мені, бо перейшло мені у спадок чи в дар.

Я вважаю, що найкраще, що я винесла із цього шлюбу, це дитина. Ну і життєвий досвід, куди вже без цього. Тепер уважніше слухатиму батьків.

У чоловіка я була закохана і до РАГСу бігла так, що капці злітали. Батьки радили мені не поспішати та просто пожити разом, але я не слухала. Який “не поспішати”, якщо мене заміж покликав коханий чоловік?

Свекруху я якось не помічала до того моменту, як вона не стала цією самою “свекрухою”. До цього я бачила її кілька разів, але поряд був коханий, тому все як у тумані.

Батьки подарували мені квартиру на весілля. Озвучено було, що дарують молодятам, але все було оформлено правильно і на мене одну.

Свекруха відразу ж почала до нас ходити та наводити свої порядки. Перші місяці я терпіла, в голові було кохання та ейфорія від нового статусу дружини.

Потім мене почало це дратувати, і я почала натякати свекрусі, що вона не в себе вдома, тому їй варто поводитися скромніше.

– Це будинок і мого сина теж, тому я маю право сюди ходити, коли вважаю за потрібне! – вперла руки в боки свекруха.

І одразу побігла скаржитися синові, що його дружина грубо поводиться з його матір’ю. Чоловік, зрозуміло, став на бік мами.

Так потихеньку-помаленьку свекруха і почала сіяти між мною і чоловіком ворожнечу. Коли батьки подарували мені машину, то чоловік возив на ній маму частіше ніж мене.

Хоча мені з немовлям на руках було б зовсім не зайвим, щоб чоловік потурбувався про питання відвезти нас туди, куди нам потрібно.

Дачу свекруха одразу підгребла під себе, але тут я сама пропустила. Коли бабусі не стало, моєму синові було лише п’ять місяців.
А куди мені з немовлям на грядки? Просто поїхати відпочивати на дачу – так вона не облаштована, там треба ще руки прикласти. Тому я навіть якось зраділа, що свекруха так щільно зайнялася дачею, хоч у нас рідше зʼявлятися почала.

А ось із другою квартирою почалися серйозні розбіжності. Свекруха вирішила та озвучила, що там житиме син її сестри з дружиною. Свого в них нічого немає, там житимуть, та збиратимуть на своє житло.

Вона не спитала, а поставила перед фактом, хоча вона до цієї квартири взагалі не мала відношення. Тут я вже запротестувала, мене не влаштовувало, що якісь сторонні люди житимуть у моїй квартирі.

А свекруха, виявляється, вже наобіцяла, завтра мали ключі забрати. Але я стала в позу, заявивши, що хтось надто багато на себе почав брати. Свекруха в істерику, чоловік у крик.

Ось це все і започаткувало кінець нашого шлюбу. Рожеві поні з голови в мене вже вивітрилися, тому я дивилася на чоловіка та його маму вже абсолютно тверезо, і те, що я бачила, мене не влаштовувало.

Слово за слово, то ми й підійшли до розлучення. Свекруха була щаслива, наче це головне досягнення її життя. Але тільки до того часу, поки не з’ясувала, що у нас із чоловіком зі спільно нажитого майна лише пара валіз та телевізор.

Ще є дитина, але вона свекруху цікавила в останню чергу. Дитина ж не машина, не квартира і не дача та зароблятиме ще не скоро.

Свекруха після розлучення бігала по юристах і навіть до суду чоловіка змусила звернутися, але гроші даремно витратила. Залишилася ні з чим, а її син тепер ще й аліменти має платити.

Не знаю, скільки б протримався наш шлюб, якби свекруха в нього так активно не лізла, але якоюсь мірою я їй навіть вдячна, швидше позбавилася баласту.

КІНЕЦЬ.