– Як ти в такому віці думаєш про відпочинок за кордоном? Мамо, ти б краще в Трускавець собі путівку придбала. Там і дешевше і краще, і з України виїжджати не потрібно. Як ти взагалі в тому автобусі висидиш?

– Нехай тебе це не хвилює, сонечко. Заради таких незабутніх моментів я готова на все.

Моя дочка не може змиритися з тим, що я витрачу гроші на відпочинок в Італії. А все тому, що я маю чим побільший спадок лишити їй та її дітям.

Я живу одна, і мені шістдесят років. Я зрозуміла, що живу життя одне і хочу взяти від нього по максимуму.

Чоловік мій був дуже хороший. Єдина риса його, яка мені не подобалася, це те, що ми все життя на собі економили.

Такою ж виросла і моя дочка.

Руслана вже вийшла заміж, виховує дітей і має свій будинок, але їй все мало тих грошей, що заробляють вони з чоловіком, тому вона не перестає думати і про мій їй спадок.

Недавно я лежала в лікарні. Лікарі рекомендували після виписки відпочити і запропонували Карпати. Але я відмовилася від путівки в санаторій, бо дуже хотіла відвідати сонячну Італію.

– Мамо, така спека тобі піде не на користь. І взагалі, для чого тратити стільки грошей? Ти б про нас з онуками подумала. Що ти нам залишити після себе хочеш? Копійки?

– Я поїду, бо так хочу. Все життя з твоїм татом прожила економлячи, збираючи гроші в шкарпетку. Настав час пожити для себе. Ви дорослі і собі дасте ради і без мого спадку. До того ж, я квартиру з собою на той світ не заберу, тому не залишу вас без спадку, не хвилюйся.

Мене завжди дивувала дочка, але коли я лягла в лікарню вона прийшла до мене в палату і потираючи руки почала питати паролі від моїх банківських карт.

– Руслано, я ще за татом йти не збираюся…

Завжди дочка була корисною. Вона навіть в село до бабусі з дідом їхала тоді, коли вони отримували пенсію, щоб точно з пустими руками додому не їхати. Мені соромно про це писати, але така вона вже є.

До останнього дочка мене відмовляла, навіть запропонувала дачу своєї свекрухи, щоб я там відпочила, а гроші, якщо маю лишні, їм віддала.

Та я вперто стояла на своєму.

Ці десять днів в сонячній Італії я не забуду ніколи. До речі, там я познайомилася з Петром, нашим українцем. Він удівець і скоро має приїхати до мене в містечко “на каву”.

Від долі, як то кажуть, не втечеш. Моя дочка спить і бачить мій спадок, а я, якщо Петро покличе, ще й заміж вийду.

А чому б і ні? Чоловік він хороший, а я в свої 65 ще не погано виглядаю.

А якби ви реагували на такі “вибрики” дочки? Чи я справді в свої роки вже маю думати не про те, що хочу, а готуватися спадок оформляти?

Джерело